Ісидро Пароді опинився у в’язниці 1919 року, і час, проведений у камері, добряче давався йому взнаки: нині це був огрядний сорокалітній чоловік, із поголеною головою, менторським виразом обличчя та вражаюче мудрими очима. Зараз ці очі дивилися на молодого Молінарі.
— То чого вам від мене треба, шановний аміго?
Його тон був не надто люб’язним, та Молінарі знав, що візитери Пароді радше не дратували. Крім того, Молінарі не переймався реакцією Ісидро: йому було вкрай потрібно довіритися і почути пораду, а відтак він був готовий стерпіти яке завгодно ставлення до себе. Неквапно і дуже ретельно добрий Пароді запарив у голубому глечику мате і запропонував Молінарі. Той, хоч і страшенно нетерпеливився розповісти Пароді про те, що перевернуло йому ціле дотеперішнє життя, знав, що прикваплювати Ісидро Пароді не варто. Тож Молінарі, здивувавши тим самого себе, почав безтурботну розмову про кінські перегони: мовляв, це суцільний підступ, і переможця ну просто ніколи не можливо вгадати.
Дон Ісидро проігнорував сказане Молінарі — й узявся за своє улюблене: став плюгавити італійців, які вже у всі діри позалазили, рятунку від них нема, ось уже навіть пробралися в їхню тюрму.
— Купа бозна-яких чужаків, бозна-звідки сюди до нас понаїжджали…
Затятий націоналіст Молінарі охоче підтримав ці нарікання і сказав, що вже й сам ситий по горло і макаронниками, і друзами[42], але особливо — багатіями-англійцями, які скрізь тут понабудовували залізниць та понавозили холодильників. От і вчора: зайшов було до піцерії «Наші хлопці» — і першим, кого побачив, був сольді, макаронник.
— То хто вам усе ж допік? Італієць чи італійка?
— Не італієць і не італійка, — жорстко сказав Молінарі. — Доне Ісидро, я вбив людину.
— Кажуть, що я також убив людину, побий мене грім. Та не мучтеся ви так, ціла та справа із тими друзами доволі заплутана, але якщо вам не копатиме ями паршивий клерк із вісімнадцятого комісаріату, то ви, якщо постараєтеся, шкуру свою врятуєте.
У Молінарі очі полізли на лоба від здивування. Далі він згадав, що про нього написала одна нікчемна газетка, де він колись вів колонку про модні види спорту та футбол; газетка пов’язала його ім’я із загадковими подіями на віллі Ібнхальдуна. Згадав також, що Пароді не допускав бездіяльності свого мозку і, завдяки поблажливому ставленню помічника комісара Кордоне[43], щодня уважно вивчав свіжу пресу. Тож дон Ісидро вже знав про нещодавню смерть Ібнхальдуна[44]. Але він попросив Молінарі детальніше і по порядку розповісти, що трапилося, тільки не поспішати при цьому, бо він, дон Ісидро, тепер трохи недочуває. Молінарі з робленим спокоєм почав розповідати свою історію:
— Повірте, я абсолютно сучасний хлопець, я йду в ногу зі своєю епохою, я люблю жити на повну, але думати я теж люблю. Я розумію, що етап матеріалізму ми вже проминули. Жадібні святенники з Євхаристійного конгресу показали не найкраще з-поміж своїх облич. Ви казали це минулого разу — і, повірте, я це добре запам’ятав: завжди потрібно намагатися зрозуміти незрозуміле. Бачте, факіри та йоги з їхніми дихальними вправами багато в чому все-таки змогли розібратися. Або спірити. Що ж, я не можу входити до їхньої спільноти «Честь і Вітчизна», бо я — католик. Або друзи. Я зрозумів, що друзи як община — дуже прогресивні, що вони давно наблизилися до великої таємниці, на відміну від тих, хто щонеділі ходить на месу. Доктор Ібнхальдун на своїй віллі «Массіна» облаштував щось на кшталт папської резиденції, до того ж там — феноменальна бібліотека. Про це я на День Дерев[45] почув по радіо «Фенікс». Його виступ на радіо, скажу я вам, — неабищо. Пізніше хтось надіслав докторові мій газетний відгук про його виступ, відгук йому сподобався. Він запросив мене до себе додому, понадавав мені багато розумних книжок і покликав на свято, що мало відбутися на віллі. Туди, щоправда, не допускають жінок, це елемент культури, проте там трапляються неперевершені інтелектуальні баталії. Кажуть, що друзи не мають ідолів, але там у головній залі — залізний Бик, здається, абсолютно безцінний[46]. Щоп’ятниці коло Бика збираються акіли[47], інакше кажучи — втаємничені. І от відносно недавно доктор Ібнхальдун вирішив ввести мене в це коло втаємничених, а відмовитися я ніяк не міг, бо треба було зберегти зі старим добрі взаємини, та й не хлібом єдиним живе чоловік. Друзи дуже замкнуті, вони не могли повірити, що якась західна, та ще й біла людина гідна бути допущеною до їхньої общини. До прикладу, Абдул Хасан[48], власник колони грузовиків, які перевозять м’ясо, нагадав, що кількість обраних не може змінюватися, проти мене виступив і підскарбій общини Ізеддін[49], але він же, бідолашний, щодня сидить, щось пописує, і доктор Ібнхальдун вічно підсміюється з нього та його книжок. І ось ці закостенілі реакціонери з їх неадекватними упередженнями — всі вставляли мені палки в колеса. Скажу чесно: саме вони в усьому якраз і винні.
42
Друзи — арабомовна етноконфесійна група та релігійна спільнота в Лівані, Сирії, Йорданії та Ізраїлі, особливістю якої є абсолютна закритість; стати друзом неможливо, можна тільки перестати бути друзом; нема інституту переходу в друзьку віру. Друз — той, хто дотримується своєї традиційної релігії та чиї батько і мати — друзи. Фактично — відламок ісламу (після XI ст.). Друзи унікальні тим, що їхня релігія поєднує гностицизм, неоплатонізм та інші філософії. Друзи називають себе Ахль аль-Тавгід («Люди Єдності») або аль-Муваххідун («Прихильники об’єднання»). Самі друзи слово «друзи» як самоназву не вживають і часто сприймають його як образливе. Друзи приймають доктрину такія («недомовок»), згідно з якою вірний, що живе у ворожому середовищі, може зовні прийняти умовності оточення, зберігаючи в душі істинну віру. Брехня і дезінформація іновірців заради вигоди громади не є поганим вчинком. Друзьке суспільство є замкнутою організацією, очолюваною уккаль (розумні, знаючі, множина від акиль), які керують масою вірних — джуххаль (неосвічені, множина від джахиль). Вважається, що існує досить складна ієрархія уккаль. Усі відомості, які має в своєму розпорядженні західна наука про релігію друзів, треба вважати не цілком достовірними через застосування принципу такія. Релігійні збори друзів проходять по четвергах після заходу сонця, друзи читають Старий Заповіт, Новий Заповіт, Коран і власні священні книги; друзи вважають, що головна цінність для людини — істина.
43
Значуще прізвище, можна було б перекласти як «Петля-На-Шиї»; кручений шовковий шнур кордоне традиційно використовувався під час виготовлення силець; часто використовується самогубцями.
44
Обігрується ім’я Ібн Хальдуна (1332—1406) — середньовічного арабського філософа, історика, енциклопедиста. Для «Шести головоломок…» особливе значення має його трактат «Зцілення того, хто запитує, і вдосконалення запитань» — один із ключових текстів ісламського містицизму, побудований за принципом пошуку відповідей на питання-головоломки, він породив цілу традицію філософських текстів, побудованих як відгадування загадок. Сам Ібн Хальдун був послідовником суфізму, цей трактат-послання був написаний з приводу певних дискусій між суфіями Андалусії (нині Іспанія), зокрема на теми, пов’язані з теологією і традиціями друзів.
45
Йдеться про «День висаджування дерев», свято «El Dia del Arbol», започатковане 1874 року в штаті Небраска (США), яке відзначається в більшості країн світу, зокрема в Аргентині, і яке пов’язане з масовим висаджуванням дерев, відновленням втрачених лісів, озелененням міст тощо.
46
Тут бик пов’язаний із символікою Тельця із Зодіаку — зокрема й через те, що він саме залізний. Дуже складний образ як з історичної, так і з езотеричної точок зору. Бик-Телець, що є перехідною зоною між стихіями вогню і води, означає подолання протилежностей. Як активна тварина, Бик є водночас і сонячним, і місячним знаком. У ньому переплелися риси і місячного, і сонячного божества. Для «Шести головоломок…», очевидно, має значення також символіка ритуального жертвопринесення. Порфирій (Мелех, 232/233—304/306) — неоплатонік, коментатор Аристотеля, Платона, Плотіна, апологет «таємних знань» і культу Мітри, астролог і математик, на якого Борхес посилається в декількох своїх пізніших текстах, писав: «Душі мертвих належать Бику». На користь саме такого прочитання-ключа свідчить «жертвопринесення» і пожежа в будинку.
49
На перший погляд, ім’я Ізеддін не несе контекстуального навантаження, але, мабуть, все ж таки це ім’я натякає на імама Ізз ад-Дін аль-Кассама (1882—1935), творця і керівника терористичної організації «Чорна рука» в підмандатній Палестині. Його вбили британські поліцейські, коли він застрелив британського офіцера. На початку 1940-х рр. це ім’я звучало приблизно так само часто, як нині — ім’я Усами бен Ладена.