Ібнхальдун лежав на килимі, з рота у нього сочилася кривава піна; я його обмацав, він був іще теплий, але вже мрець. У кімнаті, крім нас, нікого не було. Я подивився на палицю, яка випала мені з рук. На її кінчику виднілася кров. І тільки тоді до мене дійшло, що це я його вбив. Без сумніву, тої миті, коли до мене долинув приглушений сміх, я збився і переплутав порядок фігур; моя помилка коштувала цьому чоловікові життя. А можливо, що й чотирьом людям… Я визирнув у галерею і почав їх гукати. Ніхто не відповів. Нажаханий, я кинувся вглиб дому, пошепки повторюючи: Овен, Бик, Близнюки — аби лише не настав кінець світу. За хвилину я опинився коло огорожі, й це при тому, що вілла займає три чверті кварталу. Тульїдо Ферраротті завжди мені казав, що моє майбутнє — це забіги на середні дистанції. Але цієї ночі я поставив рекорд стрибків у висоту. З розгону я перескочив через двометрову огорожу, а коли вибирався з рівчака, намагаючись повитягувати осколки пляшок, які повпиналися в моє тіло з усіх боків, раптом почав задихатися від диму. Над віллою піднімалася чорна хмара — щільна, як матрацна вовна. Я давно не тренувався, але тут рвонув так, як ніколи не бігав навіть у найкращі свої часи, домчав до вулиці Розетті, озирнувся, побачив, що небо над віллою зробилося немов 25 травня[53], будівля яскраво палала. Ось що може спричинити заміна знаків Зодіаку! Від цієї думки мені пересохло в горлі. За рогом я помітив поліцейського і різко побіг в інший бік, потім я вештався якимись закинутими місцинами, майже нетрями; аж соромно, що на таке досі можна натрапити у нашій столиці, соромно за нас, аргентинців, а ще мене вкрай роздратували собаки: вистачало одному загавкати, як інші підхоплювали, вони валували дуже близько, тож я мало не оглух. Інакше кажучи, у західній частині міста перехожий не почуває себе в безпеці, до нього нікому немає ніякого діла. Невдовзі я заспокоївся, бо зрозумів, що вийшов на вулицю Чарльоне, якісь нещасні, що скупчилися біля крамнички, побачивши мене, почали викрикувати: «Овен, Бик, Близнюки!» — і видавати при цьому дуже непристойні звуки, але я пішов своєю дорогою, не звертаючи на них уваги. Важко повірити, але я лише за деякий час усвідомив, що, блукаючи, безперестанку впівголоса повторював знаки Зодіаку. Потім я знову заблукав. Знаєте, той, хто споруджував будівлі в цих районах, не мав ані найменшого уявлення про елементарні закони містобудування, а тому вулиці перетворилися на лабіринти. Мені й на думку не спало скористатися якимось транспортом, тож поки я добирався додому, моє взуття перетворилося на дрантя. Це був час, коли на вулиці повиходили нічні прибиральники. Світало, і я почувався хворим від утоми. Здавалося, в мене піднялася температура. Я впав на ліжко, але вирішив боротися зі сном, тож далі повторював назви знаків Зодіаку.
О дванадцятій я дав знати, що захворів, — і в редакцію, і в Санітарне управління. А тоді зайшов мій сусід, комівояжер із Бранкато; він, по суті, силою затягнув до себе — скуштувати тальяринади[54]. Я щиро вам скажу, поклавши руку на серце: від цих спагеті мені навіть полегшало. Мій приятель, чоловік із досвідом, побачивши, в якому я стані, відкоркував пляшку мускатного вина. Одначе мені було не до розмов, тому я сказав, що валюся з ніг від утоми — і повернувся до себе. Цілий день я не виходив з помешкання. Проте я не збирався все своє життя провести за зачиненими дверима. До того ж мене тривожили нещодавні події на віллі, а тому я попросив консьєржку принести мені газету «Новини». Навіть не зазираючи на спортивну сторінку, я відразу зосередився на кримінальній хроніці та моментально побачив фотографії з місця трагедії: о нуль годин двадцять три хвилини, сьогодні вночі, у доктора Ібнхальдуна на віллі «Массіні» сталася пожежа. Попри бездоганну роботу пожежників, будівля згоріла вщент; загинув господар, ключовий представник громади вихідців із Лівану, один із піонерів імпорту лінолеуму в нашу країну, людина великих заслуг. Я нажахано заціпенів. Баудіццоне[55], який веде свою рубрику вкрай безголово, знову зробив кілька помилок; наприклад, він ані словом не обмовився про те, що на віллі проводилася релігійна церемонія, натомість вказав, що того вечора там зібралися друзи, аби зачитати якісь документи і переобрати керівництво громади. Незадовго до нещастя віллу залишили сеньйори Джаліл, Юсуф та Ібрагім. Вони дали свідчення, що до двадцять четвертої години провадили дружні розмови з господарем; його розум був, як завжди, світлим, а розмірковування — блискучими, він не передчував наближення трагедії, яка обірвала його життя і перетворила на попіл шедевр архітектури, традиційної для західного району столиці. Причини грандіозної пожежі розслідуються.
54
Різновид дуже м’яких спагеті, зазвичай їх подають із фаршем і грибним соусом, страва нагадує макаронну запіканку з фаршем.
55
Цікавий інтертекстуальний сюжет пов’язує цей текст і репортера Баудіццоне з псевдодетективним оповіданням «Текст у записнику» (1982) Хуліо Кортасара, де описуються «реалії» 1946 або 1947 рр. в Буенос-Айресі; в «Тексті у записнику» фігурують Хорхе Гарсія Боуса та Луїс М. Баудіццоне; Кортасар в принципі часто обігрує тексти Борхеса, також і ті, що були написані Борхесом у співавторстві. Реальний Луїс Баудіццоне — автор біографії Сервантеса, виданої в Буенос-Айресі в 1949 р.; на час написання «Шести головоломок…» опублікував декілька есе про життя і творчість Сервантеса, в яких Борхес виявив багато фактичних помилок і натяжок — і з якими різко полемізував.