Чому нам усім потрібно користуватися своєю творчою силою?.. Тому, що більше нічого в світі не робить людей такими щедрими, радісними, бадьорими, відважними і співчутливими, і такими байдужими до міжусобиць і накопичення речей та грошей.
Багатьом із нас хотілося б стати більш творчими. І багато хто відчуває себе саме такими, проте не в змозі реалізувати свій творчий потенціал. Ми не можемо здійснити свої мрії. Наші життя видаються безбарвними. Часто ми маємо чудові ідеї, прекрасні мрії, проте не в змозі їх утілити. Інколи ми маємо конкретні творчі прагнення, які нам так хотілося б реалізувати, — навчитися грати на фортепіано, малювати, брати уроки акторської майстерності чи писати. Інколи наша ціль більш розмита. Ми прагнемо до того, що можна назвати творчим життям — розгорнутого відчуття творчості у своєму професійному житті, у взаєминах з дітьми, чоловіком чи дружиною, у спілкуванні з друзями.
Хоча немає чарівної палички, за допомогою одного помаху якої можна миттєво і безболісно стати творчою людиною, проте творче відновлення (або відкриття) — це духовний процес, якого можна навчитися і який помітно неозброєним оком. Кожен із нас — складна і унікальна особистість, проте у процесі творчого відновлення існують певні виразні спільні ознаки.
Протягом перших кількох тижнів курсу я зазвичай помічаю певну зневагу і легковажне ставлення з боку студентів. Згодом, десь у середині курсу, накочується хвиля гніву. Після гніву студентів охоплює смуток, а потім їхнє ставлення до навчання стає то ворожим, то сповненим надії. Ця фаза росту, яка складається зі спадів і підйомів, стає періодом низки розширень та звужень, процесом народження, під час якого студентів переповнює то неабияке піднесення, то захисний скептицизм.
Після мінливої фази зростання настає непереборне бажання здатися і повернутися до звичного життя.
Іншими словами — період торгування. На цьому етапі найчастіше виникає неабияка спокуса покинути курс. Я називаю це явище творчим розворотом. Проте оновлена готовність таки опрацювати курс до кінця приведе в дію механізм вивільнення від влади власного его. Далі настає кінцева фаза, яка характеризується новим самовідчуттям: незалежністю, життєрадісністю, надією і схвильованістю, а також умінням побудувати і реалізувати конкретні творчі плани.
Якщо навчання в межах курсу видається вам вибухом найрізноманітніших емоцій, то це недаремно, бо так воно і є. Коли ми беремося за власне духовне відновлення, то розпочинаємо процес відмови від старого звичного життя. Іншими словами, ми практикуємо відокремлення, а це і є незмінний символ послідовної праці над собою у будь-якій медитативній практиці.
Використовуючи терміни кінематографа, цей процес нагадує повільне регулювання чіткості зображення, тому що ми піднімаємося і віддаляємося від власного життя, аж поки не зможемо подивитися на нього зверху. Саме завдяки цьому «вигляду зверху» ми можемо робити правильний творчий вибір. Уявіть собі цей процес як мандрівку складною, розмаїтою і мальовничою місцевістю. Ви рухаєтеся схилом догори. Результатом відмови від звичного і є те, що вам потрібно зрозуміти все як позитивний процес, водночас і болісний, і запаморочливий.
Багато з нас усвідомлюють, що змарнували власну творчу енергію, непропорційно інвестуючи у життя, надії, мрії і плани інших, а це відтіснило на другий план і затьмарило наші власні прагнення. Коли ми вибудовуємо власну сутність завдяки процесу відмови, ми зможемо чіткіше виражати власні межі, мрії і справжні цілі. Ми стаємо гнучкішими і водночас менш схильними потурати забаганкам інших. Ми переживаємо загострене почуття незалежності і широких можливостей.
Зазвичай, коли йдеться про відмову від чогось, то насамперед нам спадає на думку відмова від вживання алкоголю чи наркотиків, цукру чи жирної їжі, кофеїну або нікотину. Корисно подивитися на відмову у контексті творчості дещо інакше. Наша істинна сутність — це те, заради чого ми відмовляємося від старого звичного життя, щоб повернути собі творчу енергію, якою ми до цього часу неправильно розпоряджалися.
Ми починаємо відкопувати свої поховані мрії. Це підступний процес. Деякі наші мрії надзвичайно крихкі та невловимі, і одне лише намагання струсити з них порох породжує величезну хвилю енергії, яка пронизує струмом усе наше єство. Як прикро! Як шкода! Як боляче! Саме на цьому етапі процесу відновлення ми робимо те, що Роберт Блай[4] назвав «зануренням у попіл». Ми оплакуємо себе такого, якого ми втратили. Ми зустрічаємо себе так, як би ми зустрічали коханого, який повернувся з довгої кровопролитної війни.