Справа застрілення Ясінських була власне пов'язана з передісторією, яка має важливе відношення до Білої Гори… До Ясінських заїхала бричка, запряжена в добрі коні, а на бричці офіцери «Польської поліції паньствовей», то значить польської державної поліції. Вони арештували Ясінського з дружиною. Посадили на бричку й від'їхали. Постріляних на смерть Ясінських знайдено в лісі в околиці Якторова…
Польська поліція збила ріжних молодих людей в Якторові й інших місцевостях, але не могли відкрити чиєю роботою була екзекуція Ясінських. Бричка, коні та поліцаї, що арештували Ясінських, зникли так, що їх ніколи не знайдено. Поліція знала одначе, що екзекуція Ясінських була професійною роботою, що перевищувала можливості й здібність золочівських польських дедиктивів, щоби справу вислідіти. По досить ординарнім і грубіянськім слідстві на допитах слідчі органи не могли знайти підстави, щоби приписати екзекуцію членам ОУН.» Кінець цитати.
Відразу зазначу, що Ясінські не були супружжям, а тільки братом і сестрою Тепер як насправді виглядала справа вбивства Ясінських.
Повітовий провід ОУН Золочівщини вирішив знайти гроші на потреби організації в дідичів Ясінських, всупереч забороні ОУН переводити експропріяції приватного майна. Що мені оповідав Петро Цица, учасник нападу на Ясінських, з яким я сидів в одній камері в золочівській тюрмі 1937 р. Каже, «…нас чотирох, Ілярій Кук, Володимир Качор, я в поліційному мундирі, четвертий, якого прізвище я забув, прийшли до Ясінських з метою перевести ревізію з надією знайти гроші. І дійсно знайшли кілька тисяч злотих і кілька соток долярів. На цьому акція була б закінчилася, якби не то, що Ясінські запідозрили, що ми не поліція.»
«Щоби розв'язати сумніви, ми вирішили, – каже Петро Цица, – забрати гроші та доручили Ясінським приготувати дві повізки, щоб поїхати на Комісаріят поліції до Золочева до вияснення справи. Були приготовані дві повізки, звичайний віз і дві брички запряжені по парі коней з візниками. До брички посідали Ясінські на заднє сидження й Ілярко Кук з Влодком Качорем на сидження напроти, а я сів коло візника. Четвертий з нашої групи сів на звичайний віз. Рушили в дорогу і в'їхали в ліс. Пані Ясінська почала розмову та призналася, що в хаті підозрювала, що прийшли ті гайдамаки. На слово «гайдамаки» Ілярко, не контролюючи себе, вихопив пістолю та постріляв обох Ясінських.»
«Залишили бричку з побитими, – оповідає Петро, – та повтікали в ліс з надією, що десь переховаємося на селах. Але вже другого дня, поліція напала на наш слід і з оточення не було можливости втечі. Так нас всіх виловили, при перестрілянці один з наших загинув.»
На тому закінчив свою розповідь учасник акції Петро Цица. На якій підставі автор «Заґи…» твердив про бричку, добрі коні та про те, що про цю справу писала газета «Діло». Писала не тільки газета «Діло», писав «Новий час» і вся польська преса. З того виходить, що автор у тому часі зовсім не читав газет і про Ясінських написав власний витвір.
Додам, що суд у справі Ясінських проходив у Золочеві, а вирок виголошений 15-го березня 1938 р. в такому порядку: «Ілярія Кука та Володимира Качора засуджено на кару смерти, а Петра Цицу на довічне ув'язнення». Президент польської держави помилував тільки В. Качора, а Ілярія Кука повішено 25-го серпня 1938 року у в'язниці Бригідки у Львові в присутності оборонця д-ра Степана Шухевича й о. Богдана Липського.
«ЧИ БУВ У ЛЬВОВІ ПОГРОМ?»
Під таким заголовком появилася стаття Михайла Демковича Добрянського у «Свободі» з 22 і 23 березня 1989 р. Автор цитує з книжки професора Єрусалимського університету Шмуля Еттінґера, що «у Львові 2-го і 3-го липня 1941 р. українці замордували сім тисяч жидів і дальшу масакру жидівської людности припинили німці». Михайло Д. Добрянський просить читачів, мешканців Львова в липні 1941 р., написати, чи такий погром жидів у Львові відбувався.
Я, Богдан Казанівський, від січня 1940 р. до 28 червня 1941 р. просиджував в большевицьких тюрмах у Львові: на Замарстинівській, на Лонцького і від травня 1941 р. на Бригідках. Як вибухнула війна 22 червня 1941 р. стан в'язнів на Бригідках був між 10–12 тисяч. 125 камер були без ліжок, без стола і лавок, все це НКВД викинули, а до камер напихали в'язнів до крайних можливостей. В камерах, крім поодинок (10), за Польщі було 17 ліжок, стіл і дві лавки. Все це НКВД викинули, а залишили тільки «парашу». В суботу, 21 червня, з тюрми забрали невелику групу в'язнів (може коло 200) і вивезли до Бердичова. Від того дня жодних транспортів в'язнів з тюрми не відбувалося.
З першого дня вибуху війни вже від полудня НКВД почало групами в'язнів заводити в підвал тюрми і там розстрілювали. З понеділка на вівторок (23/24) вночі НКВД несподівано опустило тюрму. Перші розбили свою камеру обслуга (кухарі і помічники), вони розбили двері ще двох камер жінок, які вспіли ще вийти за тюремні мури, бо до схід сонця НКВД повернулося і тих, що теж вспіли собі розбити двері і вийшли на подвір'я, автоматами повернули до камер. І далі без перерви продовжували ліквідовувати в'язнів.
В суботу 28 червня рано (може 8 год.) НКВД в черговий раз опустило тюрму, бо німецькі літаки вже кружляли над Львовом, а гарматні стрільна перелітали в напрямі Винник.
В тюрмі появилися підпільники ОУН з обслугою тюрми, які вийшли в згадану ніч з понеділка на вівторок, вони знали розположення тюрми і почали розбивати камери. І тоді нас вийшло з Бригідок 500–600 в'язнів – недобитих. Я зібрав близько 20 в'язнів, які не знали Львова, і ми пішли до брами св. Юра. Там по провірці і упевненості, що ми дійсно в'язні, а не провокатори, нас за дозволом нашого святця Кир Андрея Шептицького схоронили в підвалах св. Юра.
30 червня раненько до міста увійшли німці, а до св. Юра вмашерувала чота українських Дружинників під командою сотника Романа Шухевича. За його дорученням була створена тимчасова Команда Львова, яку очолив Омелян Матла..
Я, не маючи приличного одягу, в тюрмі все розніс, примістився в тій Команді і на бюрку спав. До Команди приходили різні люди, оповідали про ситуацію в місті, про те, що німці зганяли жидів до Бригідок витягати з підвалів трупи і розкладати по подвір'ю. Ніхто ні словом не згадував про якісь погроми жидів. Службовик Команди Коник, який їздив автом по місту і забезпечував магазини перед міськими вандалами, теж нічого не говорив про погроми.
В тих днях, тобто в перших днях липня, у Львові були заграничні кореспонденти, один від «Асосіейтед Прес» Елвін Дж. Стейнкопф. В газеті з 7 липня 1941 р. він пише, що вчорашній день у Львові проходив під знаком загального похорону, якого похід стримав військові танки та транспортові авта на вулицях Львова. Чвертьмільйонове місто було в жалобі. Він пише, що кілька тисяч політичних українських в'язнів були помордовані чинниками НКВД пострілами в голову. Далі зазначує, що були помордовані українці, які боролися за українську самостійність.
Подібно пише про ліквідацію українських політичних в'язнів спеціяльний кореспондент «Стокголм-Тіндінґен» Бертіл Свангстром у виданні з понеділка 7-го липня 1941 р. Він там згадує про помордування в'язнів українців і поляків. Обидва чужинецькі кореспонденти ні словом не згадують про погроми жидів.
Тепер щодо в'язнів в Бригідках. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича у Львові (вул. Козельницька, 4) видав об'ємисту книгу «Львів. Історичні нариси», де написано про кількість в'язнів по тюрмах у Львові у дні вибуху війни. Там на ст. 460 написано, що в Бригідках в день вибуху війни було 706 (сімсот шість) в'язнів. При тому автор покладається на архівні матеріяли. Мені здається, що НКВД зумисне залишило документ про число в'язнів на Бригідках, щоб в цей спосіб змилити дослідників, що там загинуло помордованих за один тиждень коло 10 тисяч в'язнів. Іван Шкварко у своїх споминах «Проклинаю» теж подає число в'язнів на Бригідках 10 тисяч. А Зиновія Служинська в газеті «Америка» з 21 червня 1995 р. пише, що за її обрахунками НКВД у Львівських тюрмах «замучило бл. 18 тисяч осіб…» Це є близько правди. У згаданій книзі «Львів. Історичні нариси» автор подає, що у всіх львівських тюрмах замордовано 5145 в'язнів, то коли додати замордованих бл. 10 тисяч в Бригідках, то вже є число помордованих понад 15 тисяч. До того ще треба додати помордованих осіб, яких НКВД арештувало по домах і на вулицях міста від 22 до 28 червня і тих людей вели до тюрем і там їх мордували. Скільки свіжо арештованих було в тому тижні тяжко обчислити, та все це разом може бути близько 18 тисяч, про що писала Зиновія Служинська в «Америці». Я пригадую, як 24 або 25 червня НКВД привело одну родину на подвір'я Бригідок коло тюремної каплиці, з голосів, які доходили до нашої тюремної камери, то було 4 особи: батьки і двоє дітей, які весь час плакали. Мати з плачем благала помилувати дітей. І цю нещасну родину повели в підвал каплиці і там двоє діточок з батьками закінчили свій життєвий шлях.