Погода чудова, готель не дуже, сподіваюся, книжка пишеться! В. хх
Більше жодних слідів рукописного тексту не було. Кілька малюнків Орландо Страйк пам’ятав з минулого візиту. Один був намальований на звороті дитячого меню, інший — на тому боці рахунку за газ.
— Ну, час нам іти,— мовив Страйк, допиваючи каву і демонструючи жаль з цього приводу. Ніби мимохіть він так і тримав у руці малюнок для обкладинки книжки «На підступних скелях» авторки Доркас Пенджеллі. Жінка у брудному одязі лежала на піщано-кам’яному березі бухточки, оточеної скелями, виставивши уперед долоню; поперек її тіла простягнулася тінь чоловіка. Орландо жирним контуром намалювала чорну рибу в блакитних водах. Під картинкою ховалася касета, яку непомітно підштовхнув туди Страйк.
— Я не хочу, щоб ти йшла,— сказала до Робін Орландо, раптом наїжачилася, готова заплакати.
— Було дуже приємно поспілкуватися, правда? — озвалася Робін.— Упевнена, що ми ще побачимось. У тебе є моє дзеркальце з фламінго, а я маю твій малюнок з малинівкою...
Але Орландо почала ридати й тупати ногами. Вона не хотіла знову прощатися. Користуючись здійнятою колотнечею, Страйк акуратно загорнув касету в обкладинку для «Підступних скель» і сховав у кишеню, не лишаючи на касеті своїх відбитків.
За п’ять хвилин вони вже вийшли на вулицю. Робін трохи трусило, бо Орландо кричала і намагалася її втримати, коли Робін ішла до дверей. Едні довелося тримати вже саму Орландо, щоб не бігла за гостями.
— Бідна дівчина,— пошепки сказала Робін — так, щоб констебль не чув.— Боже, це було жахливо.
— Але дуже корисно,— озвався Страйк.
— Ти взяв стрічку для машинки?
— Так,— відповів Страйк, озираючись через плече — чи вони ще в полі зору поліціянта. А тоді дістав касету, загорнуту в обкладинку Доркас, і закинув у пластиковий пакет.— І ще дещо.
— Правда? — здивувалася Робін.
— Можливий слід,— відповів Страйк,— може, й нічого.
Він знову глянув на годинник і пришвидшив кроки. Скривився, бо коліно відповіло болем.
— Слід поквапитися, бо запізнюся на зустріч з Фенкортом.
За двадцять хвилин, коли вони вже сіли в повний вагон метро і помчали назад до центрального Лондона, Страйк мовив:
— Ти зрозуміла, що саме треба буде зробити вдень?
— Цілком,— відповіла Робін, хоч і без великої охоти.
— Знаю, справа не дуже приємна...
— Мене не це непокоїть.
— Як я вже казав, це майже напевно безпечно,— промовив Страйк, готуючись встати: поїзд прибував на станцію «Тоттенгем-Корт-роуд».— Але...
Дещо змусило його замислитися, насупити навислі брови.
— Твоє волосся,— мовив Страйк.
— А що з ним? — спитала Робін, знічено торкаючись волосся.
— Воно примітне,— пояснив Страйк.— У тебе немає шапки?
— Я... я можу купити! — чомусь знітилася Робін.
— Запиши на дрібні витрати,— кивнув Страйк.— Обережність не завадить.
43
Hoy-day, what a sweep of vanity comes this way!
William Shakespeare, Timon of Athens[51]
Страйк пройшов уздовж Оксфорд-стріт, звідусіль чуючи заяложені колядки й різдвяну попсу, а тоді звернув на вужчу й тихішу Дін-стріт. Тут не було крамниць, тільки будинки, що, мов цеглини суцільної стіни, зрослися розмаїтими фасадами — білими, червоними, сіро-брунатними; в них містилися офіси, бари, паби й бістро. Страйк зупинився, пропускаючи ящики з вином, які несли з фургона до службового входу якогось закладу. Тут, у Сохо, де сходилися мистецтво, реклама й видавничий бізнес, Різдво було негучним; і зовсім притишеним — у «Граучо-клубі».
Сіра будівля: не надто показна, з вікнами в чорних рамах і невеликими декоративними кущами за простою вигнутою балюстрадою. Принада закладу полягала не в його екстер’єрі, а в тому факті, що далеко не всіх допускали в цей закритий клуб для творчих людей. Страйк, кульгаючи, переступив поріг і опинився в невеликому фойє. Адміністраторка люб’язно поцікавилася:
— Чим можу допомогти?
— Я на зустріч з Майклом Фенкортом.
— О, так... ви містер Стрик?
— Це я,— підтвердив Страйк.
Його провели через довгий бар, де на шкіряних сидіннях було повно охочих випити за обідом, далі — вгору сходами. Піднімаючись, Страйк уже не вперше замислився про те, що навчання у відділі спеціальних розслідувань не заохочувало бесід без офіційних санкцій і повноважень, на території підозрюваного, де той може перервати розмову без жодних виправдань чи вибачень. Спецрозів навчали розпитувати за шаблоном: спершу особи, далі місця, потім об’єкти... Страйк завжди оглядався на цей ефективний і чіткий метод, але нині важливо було приховувати те, що всі факти він подумки розкладає по комірках. Розмовляючи з людиною, яка гадає, ніби робить тобі послугу, слід спиратися на інакші техніки.
51
Гай-гай! Що за пихате марнолюбство! (Вільям Шекспір, «Тімон Афінський», переклад В. Мисика).