Крістіану Фішеру, якби не була така хвора. Я вчинила,— вона завагалася,— необачно, але це й усе, більше я нічого не робила.
То ось чому вона так хотіла зустрітися зі Страйком! Таке прохання в обмін на адреси двох готелів і коханки не здавалося надмірною ціною.
— Я обов’язково скажу їм, якщо розмова торкнеться цієї теми,— пообіцяв Страйк, спинаючись на ноги.
— Дякую,— хрипким голосом відповіла Елізабет.— Я вас проведу.
На виході з кабінету їх зустріло гавкання. Ральф і старий доберман повернулися з прогулянки. Ральфове волосся було мокре; він ледь утримував пса з сивиною на морді, який гарчав на Страйка.
— Він не любить чужих,— байдуже зауважила Елізабет Тассел.
— Одного разу вкусив Оуена,— втрутився Ральф, ніби це могло якось виправдати для Страйка відверте бажання собаки в нього вчепитися.
— Так,— підтвердила Елізабет Тассел.— Шкода, що не...
Тут її захопив новий пароксизм деренчливого, задиханого кашлю. Решта троє людей мовчки чекали, поки кашель мине.
— Шкода, що не загриз,— нарешті просипіла вона.— Це позбавило б нас купи проблем.
Її помічники здавалися шокованими. Страйк потиснув їй руку і попрощався з усіма. Двері зачинилися, притишивши гарчання добермана.
9
Is Master Petulant here, mistress?
William Congreve, The Way of the World[11]
На виході з поливаних дощем колишніх стаєнь Страйк зупинився і подзвонив Робін, але було зайнято. Він притулився до мокрої стіни, піднявши комір, і що кілька секунд натискав «набір номера», аж тут його погляд натрапив на блакитну табличку на протилежній стіні, яка повідомляла, що тут проживала леді Оттоліна Морелл, власниця літературного салону. Понад сумнів, колись у цих стінах обговорювалися скабрезні romans а clef[12]...
— Робін, привіт,— сказав Страйк, коли слухавку нарешті взяли.— Я запізнююся. Подзвони, будь ласка, Ганфрею і скажи, що в мене на завтра тверда домовленість із нашою ціллю. І перекажи Керолайн Інглез, що більше поки що нічого не було, але я завтра подзвоню їй, якщо будуть новини.
Закінчивши перетасовувати графік, Страйк назвав їй готель «Данубіус» у Сент-Джонс-Вуді й попросив дізнатися, чи не зупинявся там Оуен Квайн.
— Як справи з «Гілтонами»?
— Кепсько,— відповіла Робін.— Лишилося всього два, і нічого. Або він заселився під іншим іменем і змінив зовнішність, або персонал страшенно неуважний. Важко уявити, що його можна не помітити, надто в тому плащі.
— Ти ще не дзвонила в «Гілтон» у Кенсингтоні?
— Дзвонила. Нічого.
— Ох, ну тоді я маю ще зачіпку: подружка на ім’я Кетрин Кент, друкується самвидавом. Можливо, я пізніше до неї зайду. Вдень не зможу відповідати на дзвінки — стежу за міс Броклгерст. Якщо щось буде треба, пиши есемеску.
— Гаразд. Щасливого стеження.
Але день вийшов нудний і безрезультатний. Страйк слідкував за дуже високооплачуваною особистою помічницею, чий схильний до параної бос і коханець уважав, що вона надає сексуальні послуги його конкуренту й ділиться з ним секретами компанії. Однак відгул, який міс Броклгерст взяла буцімто для того, щоб зробити на радість коханцю епіляцію, манікюр і штучну засмагу, таким і виявився. Страйк майже чотири години чекав і спостерігав за виходом із салону краси крізь забризкане дощем вікно «Каффе-Неро» на протилежному боці вулиці, чим заслужив гнів купи жінок з візочками, які шукали, де б сісти попліткувати. Нарешті міс Броклгерст вийшла, добре підсмажена і, мабуть, без жодної волосини нижче шиї; Страйк трохи пройшов за нею, а потім вона сіла в таксі. Якимось дивом — зважаючи на дощ — Страйк устиг спіймати інший кеб раніше, ніж вона зникла з очей, але млява погоня затореними дощовими вулицями закінчилася, як Страйк уже здогадався, у квартирі підозріливого шефа. Страйк, який усю дорогу непомітно фотографував «об’єкт», заплатив водію і вирішив, що робочий день закінчено.
12
«Романи з ключем» (фр.) — літературні твори, де під вигаданими іменами діють реальні люди; в романі містився «ключ», за яким сучасники могли впізнати зображених осіб.