— І скільки він тобі заплатив?
— Мавпу... тобто, Робін, п’ятсот фунтів,— відповів Страйк.— Як у вас у Йоркширі називають цю суму?
— Жахливо мало за те, щоб ударити ножем підлітка,— з притиском відповіла Робін, а потім спитала, заскочивши Страйка зненацька: — І як тобі Метью?
— Приємний хлопець,— автоматично збрехав Страйк.
Розвивати думку він не став. Робін розумна — він іноді бував вражений її чуттям на брехню, на фальш. Проте перевести розмову на інший предмет Страйк спробував.
— Я тут подумав, що наступного року, якщо почнемо нормально заробляти і піднімемо тобі зарплатню, можна буде взяти ще когось. Я гарую як той віл, вічно так тривати не може. Скільком клієнтам тобі довелося відмовити за останній час?
— Було кілька,— холодно озвалася Робін.
Підозрюючи, що він виявив замало ентузіазму щодо Метью, але сповнений рішучості уникнути подальшого лицемірства, Страйк скоро пішов до свого кабінету і знову зачинив двері.
Але правий він був лише наполовину.
Робін дійсно розчарувала його відповідь. Вона знала, що якби Страйк дійсно вподобав Метью, то ніколи б не відповів настільки однозначно: «приємний хлопець». Він би сказав: «ага, він нічого» чи «могло бути й гірше».
Роздратувала і навіть образила її його ідея взяти ще одного працівника. Робін розвернулася до монітора комп’ютера і почала швидко й безтямно друкувати, вдаряючи по клавіатурі сильніше, ніж зазвичай,— складала рахунок за цей тиждень для брюнетки в процесі розлучення. Робін собі гадала — вочевидь, помилково,— що вона тут не просто собі секретарка. Вона допомогла Страйкові зібрати докази, за якими вдалося скласти обвинувачення проти вбивці Лули Лендрі; частину вона взагалі зібрала сама, з власної ініціативи. Наступні кілька місяців вона неодноразово діяла не як звичайна особиста помічниця — ходила зі Страйком стежити за цілями, коли для нього природніше було з’явитися з парою, причаровувала швейцарів і впертих свідків, які ображалися на габарити й похмурий вигляд Страйка; і це не кажучи про те, що Робін не раз прикидалася в телефонній розмові різними жінками, про що Страйк зі своїм низьким голосом і мріяти не міг. Робін собі вирішила, що Страйк думав у тому ж напрямі, що й вона сама: він час до часу казав щось на взір: «Тобі корисно вчитися детективної справи» й «Тобі б піти на курс протидії стеженню». От вона і подумала, що коли його бізнес зіпнеться на ноги (чому Робін посприяла, як вона слушно гадала), вона зможе отримати відповідний вишкіл. Але тепер складалося враження, що всі ці натяки були порожніми репліками — просто машиністочку погладити по голівці. То що вона взагалі тут робить? Нащо відкинула кращі пропозиції? (Робін так розсердилася, що навіть забула, що не хотіла тієї роботи в кадровій агенції, хай скільки б там платили).
Може, цей «новий працівник» буде насправді працівницею, і вона зможе робити всі ті самі корисні речі, а Робін доведеться лишитися при них адміністратором і секретаркою і сидіти днями за цим столом. Але вона не заради цього лишилася у Страйка, відмовившись від кращої платні та принісши напругу у власне особисте життя.
Рівно о п’ятій годині Робін перестала друкувати, не закінчивши речення, надягнула тренч і пішла, ляснувши скляними дверима.
Ляскіт збудив Страйка. Він заснув за столом, поклавши голову на руки. Глянувши на годинник, Страйк побачив, що вже п’ята, і не зрозумів, хто це міг прийти о такій годині в офіс. Тільки відчинивши двері до приймальні й побачивши, що тренча й сумочки Робін немає, а монітор комп’ютера темний, він збагнув, що то вона пішла не попрощавшись.
— Ну чорт забирай! — вилаявся Страйк.
Робін не мала звички дутися; це, серед іншого, йому в ній подобалося. Метью йому не сподобався, ну то й що? Не Страйк виходить за нього заміж. Роздратовано бурмочучи собі під ніс, Страйк замкнув офіс і пішов нагору, маючи намір поїсти й перевдягтися, перш ніж іти на зустріч з Ніною Ласселз.
12
She is a woman of an excellent assurance, and an extraordinary happy wit, and tongue.
Ben Jonson, Epicoene, or The Silent Woman[16]
Ввечері Страйк ішов темною холодною вулицею Стренд у бік Фліт-стріт, сховавши руки глибоко в кишені та ступаючи так швидко, як тільки дозволяли втома й біль, який дедалі дошкульніше шарпав праву ногу. Страйк жалкував, що мусив покинути спокій і затишок свого чудового помешкання; сумнівався, чи буде якась користь від цієї вечірньої експедиції — і, втім, майже мимоволі цього туманного й холодного зимового вечора його знову вразила витримана краса старого міста, з яким Страйка теж пов’язувало дитинство.
16
Ця жінка має пречудові рекомендації, весела і характером, і мовою. (Бен Джонсон, «Епікойне, або Мовчазна жінка»).