По аеродрому пролунав свист запущеного двигуна. З хвоста малюка шугнуло довге біле полум'я. Літак помчав по бетонці. В небі льотчик розвернувся й пролетів над аеродромом.
Герінг і Удет скоса глянули на Гітлера, намагаючись угадати, яке враження справив політ на фюрера. Але Гітлер, звично перебираючи пальцями на відлозі френча, лишався спокійний.
Скоро запас палива й окиснювача вичерпався. Літак зупинився посеред аеродрому, і його відбуксували до ангара. Варзіц відрапортував про закінчення польоту.
— Скільки ви заплатите льотчикові за це випробування? — запитав Гітлер у Хейнкеля.
— За вищою ставкою, мій фюрере.
— Поздоровляю, обер-лейтенанте, — сказав Гітлер.
— Я гадаю, вам належить поздоровити пілота з чином капітана, — промовив Мільх.
Гітлер потиснув Варзіцу руку:
— Ну, що ви думаєте про цю штуку, капітане?
— Я переконаний, що через рік чи два тільки небагато військових літаків матимуть гвинти й мотори внутрішнього згоряння, — гаряче відповів Варзіц.
Гітлер зморщився. Він не любив пророкувань. Пророкувати, передбачати — привілегія фюрера. Він повернувся до Удета:
— Видайте капітанові Варзіцу двадцять тисяч марок із спеціального фонду. А тепер послухаємо Хейнкеля. Чому ви відмовились од пропелера?
— Історія авіації — історія боротьби за швидкість, — заторохтів Хейнкель. — Швидкість поршневих літаків почала згасати. З мотора вже нічого не можна витиснути, а в реактивного літака невичерпний запас швидкості, за ним майбутнє.
— Поясніть!
— Ворог швидкості — опір повітря. Щоб цей опір перемогти, треба збільшити могутність моторів, отже, вагу самих моторів, баків з пальним, фюзеляжу…
— Треба підняти літак вище, в розріджений простір, — зауважив Гітлер.
На диво, розмова не зацікавила Гітлера.
— В інших країнах роблять реактивні літаки?
— Поки що ні, але, наскільки мені відомо, над створенням реактивних двигунів працюють Уіттл і Гріффіт в Англії. Ледок — у Франції, Цандер, Победоносцев, Люлька, Меркулов — у Росії… До речі, саме Росія, очевидно, просунулася в цій галузі особливо далеко…
Але щось заважало Гітлерові ставитися серйозно до «дитячої коляски».
— Здається, ви були удостоєні торік Національного призу за мистецтво й науку?
— Так, мій фюрере.
— Разом з Мессершміттом, — підказав Удет. Гітлер простягнув Хейнкелю руку:
— Дякую, докторе. Вашу машину ми поставимо в Музей авіації[4].
Рано-вранці 28 серпня, вийшовши на чергування, Піхт застав у приймальні генерал-директора постійного представника фірми «Ернст Хейнкель АГ» в Берліні Пфістермайстера.
— А я саме вас чекаю, пане Піхт. І новина, котру я хочу повідомити, повинна вас порадувати, — зарокотів Пфістермайстер, полишаючи в спокої золотий ланцюжок пенсне, котрим грався хвилину тому, і виструнчуючись перед ад'ютантом Удета.
— Вельми вдячний. Чим можу служити?
— Ви, звичайно, знаєте, що наша фірма зараз випробовує нову модель — Хе-178 з турбореактивним двигуном. Так от, учора Варзіц на цій машині протримався в повітрі цілих сім хвилин! Тепер уже ніхто не може сумніватися в тому, що доктор Хейнкель відкрив нову еру в літакобудуванні. Здійснив, так би мовити, стрибок у нову якість.
— З цього приводу я б хотів дізнатися про думку Мессершмітта.
— Ви відомий жартівник, пане Піхт, — дозволив собі засміятися Пфістермайстер, намагаючись перейти на менш офіційний тон. — Але погодьтеся, ця справа — не жарт.
— Так, тут можна урвати солідне замовлення.
— Не «урвати», пане Піхт! Коли ж міністерство навчиться до пуття розпоряджатися кредитами?!
— Сподіваюся, генерал-директора вже повідомлено про вчорашню сенсацію? — запитав Пауль.
— Доктор дзвонив йому, але з Берліном дали зв'язок тільки пізно вночі, тож доктор боїться, що генерал-директор спросоння міг не збагнути справжнього значення події.
— Оцього нічного дзвінка генерал і не подарує реактивній авіації…
— Послухайте, пане Піхт, — довірливо стишуючи голос, мовив Пфістермайстер, — пан доктор уповноважив мене вручити вам цього конверта. Не дивуйтеся. Це премія, котру заслужили вчора ентузіасти реактивної тяги.
— Боюсь, мої заслуги в цій галузі дуже скромні. І потім, дорогий Пфістермайстер, я ж не відаю замовленнями. Я навіть не даю порад з цього приводу.
— І все ж, Паулю, ви могли б принести цілком неоціненну користь цьому великому починанню.
4
Гітлер справді дотримав слова. Хе-176 замість ангара перекочував у Музей авіації і згорів під час бомбардування Берліна, через шість років після описуваної події.