Сімнадцять спалахів весни

— Ваша релігія проти самогубства?

— Тому я й досі не наклав рук на себе.

— Що ви робитимете, коли вас позбавлять змоги проповідувати?

— Я віритиму не проповідуючи.

— А чому ви не бачите іншого виходу для себе — трудитися разом з усіма?

— Що ви називаєте «трудитися»?

— Тягати каміння для того, щоб храми науки будувати — хоча б так.

— Коли людина, закінчивши богословський факультет, потрібна суспільству лише для того, щоб тягати каміння, то мені нема про що розмовляти з вами. Тоді справді мені краще зараз повернутися в концтабір і згоріти там у крематорії…

— Я тільки ставлю запитання — а якщо? Мені цікаво послухати вашу приблизну думку, так би мовити, фокусування вашої думки вперед.

— Ви вважаєте, що людина, яка звертається до пастви з духовною проповіддю, — ледащо й шарлатан? Ви не вважаєте це за роботу? У вас робота — це тягання каміння, а я вважаю, що праця духовна є мало сказати рівноправна з будь-якою іншою працею — праця духовна надзвичайно важлива.

— Я сам за фахом журналіст, і мої кореспонденції зазнавали нападу як з боку нацистів, так і з боку ортодоксальної церкви.

— Ортодоксальна церква засуджувала їх з тієї елементарної причини, що ви неправильно тлумачили саму людину.

— Я не торкався людини. Я показував світ злодіїв і повій, які жили в катакомбах Бремена й Гамбурга. Гітлерівська держава називала це мерзенним наклепом на вищу расу, а церква назвала наклепом на людину.

— Ми не боїмося правди життя.

— Боїтеся! Я показував, як ці люди намагались приблизитися до церкви і як церква їх відштовхувала; саме паства відштовхувала їх, а пастор не міг іти проти пастви.

— Звичайно, не міг. Я не засуджую вас за правду. Я засуджую вас не за те, що ви показували правду. Я не згоден з вами в прогнозах на майбутню людину.

— Вам не здається, що в своїх відповідях ви не пастор, а політик?

— Просто ви бачите в мені лише те, що може вкластися у вас самих. Ви бачите в мені політичний контур, який становить лише одну площину. Це точно так, як у логарифмічній лінійці можна побачити предмет для забивання гвіздків. Логарифмічною лінійкою можна забити гвіздок, в ній є протяжність і певна маса. Але це той варіант, коли бачиш десяту, двадцяту функцію предмета, але з допомогою лінійки можна рахувати, а не тільки забивати гвіздки.

— Пасторе, я ставлю запитання, а ви, не відповідаючи, забиваєте в мене цвяхи. Ви якось дуже спритно робите з мене того, хто відповідає, а не того, хто запитує. Ви якось зразу перетворюєте мене з шукаючого в єретика. Чому ж ви говорите, що ви — над боротьбою, коли ви теж у бою?

— Це правильно: я в бою, і я справді у війні, але й воюю з самою війною.

— Ви дуже матеріалістично сперечаєтесь.

— Я сперечаюся з матеріалістом.

— Отже, ви можете воювати зі мною моєю ж зброєю?

— Я змушений це робити.

— Послухайте… В ім'я блага вашої пастви мені треба, щоб ви зв'язалися з моїми друзями. Адресу я вам дам. Я довіряю вам адресу моїх товаришів… Пасторе, ви не зрадите невинних…»