Сучасне становище українського студентства на університетах та інших вищих школах, що маються на території України, не таке ще повалене та впливове, яким би воно мусіло бути відповідно до кількости українського студентства (з походження) в цих школах. Та коли пригадати, що й самий український рух, як більш — менш свідома громадська течія — явище тільки недавніх часів, то нема нічого дивного і в тому, що українське студентство не займає в університетах на території України ідейно того домінуючого становища, яке належиться йому по самій логіці речей. Елементарний розвиток українського руху за законом конечности скоро чи пізніше приведе, звичайно, до українізації студентства по українських територіяльно університетах і перетворення його в свідому національну силу. Щождо еволюції українського студентського руху в центрі України — Києві, то ми цілком поділяємо висновки д. Залізняка, висловлені ним в згаданій нами статті. "Таким чином, каже автор її, оглядаючи разом український рух у київському університеті, ми можемо зазначити значний поступ. Через цілий рік переходить серед українського студентства спочатку дуже безформенного та несвідомого процес диференціяції та організації. Разом з тим росте і набирає сили змагання працювати на українському ґрунті; з цього погляду українське студентство значно поступило наперед в порівнянні з початком року. Існуючі українські організації беруть діяльну участь в справі ознайомлення, як несвідомих українців, так і всього київського студентства з українськими домаганнями і вияснюють їх необхідність. Таким чином утворюється ґрунт, стоячи на якому, українські студентські організації, зможуть од агітації та петиції перейти до справжньої боротьби за українізацію київського університету, першим кроком до чого буде заведення українських катедр.[78]
Українська преса та її дефекти[79]
У великій пригоді скорішому національному усвідомленню не тільки українського студентства, а й взагалі цілого українського народу, стала б українська преса і відповідні видання, коли б тільки вони так як слід задовольняли пекучу потребу українського громадянства в науковій літературі і газетних статтях з національного питання. На превеликий жаль в українській пресі ми і не знаходимо — або знаходимо, та тільки в мікроскопічних розмірах — відповіді на настиглі питання нашого національного життя. Не торкаючись зараз інших дефектів української преси, про які поговоримо іншим разом, на цей раз ми спинимось тільки на тій прогалині щодо національного питання, яка кидається просто увічі кожному, хоч трохи знайомому з українськими газетними виданнями. Національне питання взагалі і українське зокрема не знаходило в ній відповідного місця. За ввесь час видання, наприклад "Громадської Думки" і "Ради", "Рідного Краю", (беремо постійні видання, не згадуючи про газетні українські метеори), ці часописи мало присвячували уваги принципіяльно — теоретичній частині українського питання, а ще менше розв'язанню його в конкретних умовинах життя України. Український народ, як культурно — психологічна одиниця, як національно — полі-тична категорія з певними особливостями, з характерними рисами своєрідного господарського життя так, як і раніш, і тепер виглядає недослідженим, невивченим, мало відомим навіть свідомішим елементам українського громадянства. Особливо це треба сказати про господарське життя України. Українська фабрична продукція, земельні відносини, різні типи господарства на Україні, становище і життя українського робітника на різних фабричних чи сільсько — господарських підприємствах, економічні відносини села, торговля, транспорт товарів, форми і розміри державного фіску на Україні — і багато інш., - все це досі сливе terra incognita, сфера майже не зачеплена і не освітлена українською пресою в фактах, цифрах, ілюстраціях і певних наукових висновках. Так само мало зачеплено і уґрунтовано і важливе питання про автономію України, гарячим — але без відповідних та науково переконуючих арґументів — апостолом і прихильником якої виступає українська преса. Ми не зробимо помилки і нічого не прибільшимо, коли скажемо, що й внутрішні відносини українського громадянства, відносини між собою різних українських партій політичних, об'єктивна, речева оцінка їхніх, програм і діяльности різних українських культурно — просвітніх товариств — сливе не освітлювались українською пресою, яка здебільшого обмежувалась на хронікерську реєстрацію фактів, подій і намірів з діяльности тих чи інших національних гуртів, організацій і товариств. А між тим така критика і така оцінка могла б значно допомогти більшому успіхові національної справи, більшому розвиткові нашого громадянства, заінтересованності його національними справами в самому широкому розумінні цього слова, і — в результаті всього цього — більшій активності цілого українського громадянства. Ми, звичайно, не хочемо сказати, щоб українська преса не мала "благих пожеланий" і "добрих намірів" в цім напрямку. В передовій статті з приводу виборів до Державної Думи "Рада", наприклад, писала: "на живих прикладах… вони (українські партії) мусять показати, що усі… домагання політичного, соціального, економічного, культурно — просвітнього характеру можуть здійснитися для українського народу тільки тоді, коли він матиме певні автономні права" (ч. 82 за 1906 рік). Завдання — похвальні, пекучі і якраз на часі! Але фактів, живих ілюстрацій до виставлених постулятів виборчої пропаганди єдиний щоденний орган український, що теж, нарівні з різними партіями, мусить виконувати політичні функції, і не постарався подати через увесь час свого існування. Все те, що він подав, занадто мікроскопічне, незначне і мало здатне для того, щоб український народ міг переконатись на підставі його, що автономія для України справді є річчю потрібною і корисною.