Поскільки нам доводилось чути, і сама артистка стоїть за реформу українського репертуару, відчуває потребу в нових ролях, більш складної психічної композиції, ніж ті, які судилось їй грати протягом 25–літнього перебування на українській сцені. Залишається, таким чином, тільки одне, — щоб до реалізації цього бажання зроблено рішучі активні кроки, і до ролей Лії ("Євреї" — Чірікова) Іо ("Надія" — Хеєрманса), в першій із котрих вона вже з успіхом виступала, а в другій має небавом виступити, артистка добавила нові ролі більш визначних драматургів світової драми.
От в загальних рисах образ Заньковецької, як артистки української сцени, як геніяльного таланту сценічного, як свідомої активної українки. Образ цей, поскільки нам пощастило намітити лише загальні контури його, імпонуючий і сильний. Образ цей — дорогий для українського громадянства, і як такий, він на завше залишиться живим, оточеним сяйвом слави і глибокої пошани на скрижалях нашої історії. Саме тепер артистка в повному розцвіті свого великого, блискучого таланту і сценічної слави.
Нам тільки залишається висловити щире бажання, щоб доля, як мога довше, берегла здоров'я і життя Марії Костянтинівни для української сцени. Щоб її гра ще довго чарувала публіку, розвивала її в артистичному напрямі, збагачувала нас естетичними цінностями, сприяла загальному розвиткові українського народу, а щоб те слово українське, на сторожі котрого артистка стояла в "часи люті", котре було словом горя, страждання, стало словом активної любови, живого життя, радости самої правди, від якої геній України сподівався, що вона оживе.
Надхне, накличе, нажене Не ветхеє, не древле слово Розтленнеє, а слово нове. Між людьми криком пронесе І люд окрадений спасе.
С. Петлюра
Пам'яті Коцюбинського[89]
12–го квітня в Чернігові після довгої хвороби помер Михайло Михайлович Коцюбинський, один з кращих мистців нашого рідного слова.
Тяжко й боляче писати про цю втрату: вона вириває з історії української літератури недописаний розділ, зміст якого такий самий яскравий і гарний, якою була і та форма, в яку прибирав свої твори померлий письменник. Тягар цієї втрати подвоюється і переживається тим гостріше, що в могилу зійшов талант у повному розцвіті, який ще не виявив тих великих творчих можливостей, що крилися в ньому.
Він був справжній мистець і співець краси, шукач правди і творець естетичних цінностей.
Для всіх, хто стежив за творчістю Коцюбинського, кожний новий твір його, особливо в останні роки, давав велику радість, і радість ця з кожною книжкою "Літературно — Наукового Вістни — ка", в якому звичайно з'являлись його барвисті новелі й повісті, зміцнювалась і поглиблювалась, тому що радість ця була не тільки радістю читача, але й радістю за письменника, художнє зростання якого не тільки не падало, не тільки не виявляло утоми, але навпаки набувало дедалі досконаліших рис розвитку. І навіть тоді, коли ми знали, що фізичні сили його виснажуються і сам він прикутий хворобою до постелі, навіть і в цей трудний і тяжкий для нього час він дарував нам цю радість і, сам хворий та змучений життям, співав хвалу життю, співав гімни радощам його. Ми читали з захопливим інтересом цю "книгу життя", що її опоетизував Коцюбинський, і на власні очі переконувались на кожній сторінці її: допитливість мистця зупиняється на нових, досі не порушуваних ним, темах, поширюються межі його творчости, заповнюється вона новим і багатим змістом; образи, що їх будує творча уява його, мають здібність викликати співзвучні переживання; думка мистця невтомно працює, невтомно шумує, форма його творів удосконалюється, стає дедалі гнучкішою, мальовничо рухливою і яскравою в своїй індивідуальності, а мова авторова збагачується, набираючи досконалих, тільки йому одному притаманних, рис музичности й образности. Все це свідчило про те, що запас художніх вражень у письменника великий, і він обдарує рідну літературу новими й новими цінностями, а також про те, яке глибоке у нього джерело живого рідного слова, звідки він черпав і свої чудові образи і свої слова, що збагачували рідну мову.
Тепер нитка цієї прекрасної творчости обірвалась, і тим, що так багато чекали від нього, доводиться підсумовувати письменницьку діяльність спочилого та його художні заповіти.
Діяльність ця не була така плідна, як у інших великих мистців сучасної української літератури. Зате в ній є щось інше, чого бракувало й часто бракує побратимам пера Коцюбинського.
89
"Украинская Жизнь", Na 4, 1913, ст. 5–8. З російської мови переклала Наталя Лівицька — Холодна.