Я не знаю, чи дійде мій лист. Коли б пощастило йому дійти — прохаю далі особисто мені не писати, бо зараз незручні часи — моє ж становище тут яко представника України занадто визначне під всяким оглядом. Одночасно, найпізніше завтра на вказану адресу будуть послані ч. ч. журнала за часів війни. Бажаю Вам сил, так потрібних, перенести сучасні події і дальші, і пережити все, що посилає доля. В цих переживаннях багато болючого, багато терпкого і знесилюючого, — але я вірю і певен, що великий удар, нанесений Галичині не знищує до щенту українського питання; воно знову оживає і навіть в Росії, де досі з ним не рахувались, не сходить з порядку денного. Про нас пишуть, говорять і в процесі цього воно зростає, затягає в круг інтересів своїх нових людей, групи громадянства, взагалі набуває широкого розголосу, як коли в інший час. З нашого погляду це великий плюс, хоч може з погляду "високої політики" це перша стадія в розвитку політичної ідеї, коли вона з невеликих кругів переходить вже на форум ширшої уваги. Звичайно, реальних безпосередніх здобутків од того не маємо, але було б дивно, при нашому стані, якби було інакше. Потрібна широка інформація за кордоном, а надто в Англії і невтральних державах про Україну. Коли в цій справі щось можуть зробити — добре було б. Всього кращого. Ще раз бажаю Вам сил перенести удари болючої долі.
18. ХІІ. ст. ст. 1914.
Останній український діяч шестидесятих років[96]
(До півріччя смерти К. П. Михальчука).
Сьомого квітня [1914][97] у Києві на 74 році життя упокоївся видатний український учений — лінґвіст та громадський діяч Костянтин Петрович Михальчук. Якщо ім'я К. П. Михальчука мало знане в широких колах російського суспільства, де його знала головним чином вузька родина філологів, то серед українського суспільства він користувався великою повагою не тільки як авторитетний учений та діяльний член Українського Наукового Товариства у Києві, але як і останній з живих діячів громадського руху на Україні, відомого під назвою "хлопоманського". З ім'ям К. П. Михальчука тісно пов'язаний яскравий період в історії українського відродження, що позначився поворотом до рідного народу "українців польської культури" та широкою науковою працею, що створила підстави українознавства. Таким чином для сучасного українського суспільства К. П. Михальчук був наче живим втіленням "минулого" українського відродження та органічною ланкою, що з'єднувала пережите, яке відійшло вже в далечінь історії, з теперішніми днями і завданнями національного життя. Учасник гуртка хлопоманів, що вони з його ініціятиви заклали відому Київську Громаду, цю першу клітину, з якої, після перерви створеної закриттям 1847 р. Кирило — Мето — діївського Братства, ступнево виріс організований рух українців, учасник більшости національних починів протягом майже півстоліття, свідок та жертва переслідувань, піднятих проти цього руху, він не загубив ні витривалости серед цих переслідувань, ні віри в перемогу обраного ще в юнацьких роках шляху. К. П. Михальчук наче був символом усієї хрестної путі, пройденої від 60–тих років минулого століття українським рухом і дійсно був втіленням довготривалої чинної любови до батьківщини.