Ці нариси постаті К. П. Михальчука, як громадського діяча, були в цілковитій гармонії з його особистими вартостями просто як людини, що знайшла в собі величезну силу протиставитись злигодням особистого життя і серед нестерпно несприятливих умовин його все ж залишити глибокий слід в історії наукової думки і національного руху на Україні.
Член — кореспондент Академії Наук і "основатель южно — рус — ской диалектологии", як слушно називає його академік А. А. Шахматов, автор поважних праць у галузі української філології, що високо цінилися в колах фахівців і що були джерелом, без знання якого було не до подумання наукове вивчення української мови, К. П. Михальчук був своїм соціяльним становищем усього тільки бухгальтером броварні у Києві, де працював протягом сорока літ і віддавав цій нелюбій йому і нецікавій праці більшу частину своїх багатих сил. Непатентований учений, що йому "незалежні обставини" не дозволили навіть дістати диплом про закінчення університету, він відбив у своїй долі увесь драматизм, який випадає в умовах російської державної дійсности ученому "інородцеві", що не приховує своєї любови до рідного народу і що не знаходить в собі сил, щоб пристосуватись до вимог цієї дійсности.
Видайне життя цього непатентованого ученого, звичайно, знайде собі належну оцінку в тому суспільстві, що його побудові була присвячена допитлива думка та чинна енергія К. П. Михальчука[98] і ймення останнього з українських "шестидесятників — хлопоманів" займе почесне місце, як в історії української наукової думки, так і в історії українського громадського руху.[99] Діяльність К. П. Михальчука в обох напрямках не вільно розглядати відокремлено; якщо науковець переважав у ньому громадського діяча, то все ж діяльність його, як науковця, щільно була пов'язана з явищами сучасної йому громадськости, сприйнятими ним глибоко і до тієї міри, що вони стали могутнім психологічним імпульсом для його наукових інтересів та дослідів. З цього боку К. П. Михальчук нагадує інших українських діячів — науковців шестидесятих та семидесятих років, близьких до нього і особистими дружніми взаєминами і однаковими поглядами на завдання та зміст наукової праці в умовинах тодішнього національного життя. Останнє ставило вимоги розкрити поняття української нації, з'ясувати її індивідуальні особливості і той культурний капітал, який, без огляду на історичні злигодні, був збережений народом, ставши перед діячами 60–их років у вигляді живого і багатого матеріялу з стихійними підставами до дальшого розвитку та формування.
"Як сурма архангела" за образним висловом Куліша, пролунала пісня відродження з уст Шевченка, виявивши силу народнього генія, пов'язавши заповіти минулих поколінь з новою історією народу, що її творити припало вже новим поколінням, спільною напругою їхньої волі та праці. Заклики до розбудови нового національного життя не могли бути сприйняті і належно розвинені без з'ясування та всебічного дослідження тих підвалин, що на них мала постати нова побудова національного життя. Особисті спроби Костомарова та Куліша скеровані, після знищення Кирило — Методіївського Братства на дослідження історії України, мистецької творчости її народу і фолкльору, спроби колективного вивчення та опрацювання питань українознавства вже при допомозі журнала "Основа" (1860–1861 p.p.), на жаль, швидко перервані, повинні були бути заступлені, доцільною, широко — сяжною та, щодо децентралізації, ґрунтовніше проведеною працею над дослідженням циклю дисциплін, що їх охоплює поняття українознавства.
Ось які завдання стали на порядок денний українського життя, коли небіжчик К. П. Михальчук разом з іншими своїми товаришами "українцями польської культури", слухаючись збудженого в них і усвідомленого згодом почуття кровного зв'язку з українським народом, постановили зв'язати свою долю з долею батьківщини, що то від неї відійшли їхні батьки та діди і яку вони знову знайшли і полюбили гарячим почуттям неофітів. — Спомини Б. С. Познанського, видруковані в "Украинской Жизни" та "Сповідь" В. Б. Антоновича ("Основа") дають глибоке психологічне пояснення почуття, що допровадило гурт хлопоманів до відмови від приналежносте до польського середовища, сильнішого в культурному відношенні й міцніше організованого, та до повороту до народу, що його культуру ще треба було підносити та братися за організацію його національної волі. Цей процес національного перелому закінчився, як відомо, закладенням українськими членами з польської (київської) студентської ґміни національної української організації, відомої під назвою "Громади". В настроях членів її, принаймні в перших роках, переважають культурно — просвітні інтереси, завдяки чому і форма і зміст діяльности українських "шестидесятників" мають риси далекі від ставлення політичних завдань. Члени Громади, що її ініціятором треба вважати К. П. Михальчука, а керівником В. Б. Антоновича, беруть чинну участь в організації перших в Росії недільних шкіл, у створенні народньої літератури рідною мовою, до того ж найталановитіші з "громадян" найбільше уваги приділяють науковим дослідам та студіям в царині українознавства. Така перевага науково — просвітніх інтересів у настроях українських діячів 60–их років пояснюється, звичайно, тодішнім станом національної самосвідомости на Україні, що заторкнула тільки невеличкі кола інтелігенції, не захопивши широких народніх мас.
98
Незабаром має вийти спеціяльиий науковий збірник, присвячений пам'яті К. П. Михальчука у виданні Українського Наукового Товариства в Києві.
99
Див. Цікаві спомини Д. Дорошенка про К. П. Михальчука в 5 кн. Літ. — Наук. Вістника, Львів 1914 р.