Лише ступнево в другій половині семидесятих років в настроях Громади, як виразниці інтересів українського суспільства, помітно пробивається струмок уваги до політичних моментів в українськім питанні, що знайшов свій вияв в еміграції проф. М. П. Драгоманова за кордон для закладення там вільної української трибуни з метою розвивання та з'ясування українського національного руху. Еміграція Драгоманова відбулася за ухвалою Громади, до того ж збори, на яких обмірковувалося питання про еміграцію та загальний напрямок діяльности Драгоманова за кордоном, відбулися в помешканні К. П. Михальчука на Кирилівській вулиці у Києві.
Перед цією подією в житті Громади, а так само і після неї, члени її, в межах наукових та культурно — просвітніх інтересів, виявляють велику ініціятиву та працездатність, поєднану з талановитим виконанням. Поставивши одним з завдань своєї діяльности, всебічне дослідження історії, творчости й побуту українського народу, вони уміло розподіляють між собою працю, згідно з особистими нахилами та науковими інтересами кожного, притягуючи до участи в ній прихильників та організуючи наче неофіційний інститут для дослідження українознавчих питань. З відкриттям Південно — західнього відділу Імператорського Географічного Товариства вони майже in corpore входять до складу членів відділу, визначаючи своєю участю в працях останнього, характер та зміст його діяльности. В наслідок цієї колективної праці з — під пера членів Громади виходить низка наукових праць, дослідів та матеріялів, що започатковують собою, як висловився компетентний дослідник, нову добу не тільки у вивченні питань українознавства, але й в українськім національнім житті.[100] І дійсно, праці проф. В. Б. Антоновича з історії України та українського козацтва зокрема, І. Житецького з історії української літератури та народньої мистецької творчости, П. П. Чубинського з етнографії, проф. А. Кістяковського в царині звичаєвого народнього права, композитора М. В. Лисенка в галузі збирання та опрацювання пісенної народньої творчости та цілої низки інших дослідників, як от, проф. М. П. Драгоманов, О. О. Русов, В. Науменко, В. Рудченко, проф. Хв. Вовк, Б. С. Познанський, Т. Рильський, П. С. Єфименко, охопили собою найрозмаїтші галузі українознавства, поклавши міцні підвалини для його дальшого розвою.
З — під пера небіжчика К. П. Михальчука в цій багатій спадщині, залишеній Київською Громадою вийшли праці з української філології, тобто тієї галузі українознавства, яка, беручи на увагу попередні досліди в цій царині, була найменш розроблена і тому ставила перед дослідником найбільші труднощі. Та проте, не зважаючи на це, так само як і на особисті умовини життя, вельми несприятливі науковій праці, К. П. Михальчук все ж спромігся побороти ці перешкоди і залишив по собі низку дослідів високої вартости, що створили їх авторові наукове ім'я та авторитет у колах фахівців. "Его давно высоко оценивали специалисты по малорусской, или как ее называл К. П. Михальчук, южно — русской ветви русского языка. Достаточно того, что К. П. Михальчук был основателем "южно — русской диалектологии" — каже про нього академік А. Шахматов[101]. Високої думки про К. П. Михальчука, як про авторитет у галузі української філології, були такі видатні учені філологи, як академік Ф. Є. Корш[102] та В. Яґіч.[103] Формальним визнанням заслуг померлого українського вченого було обрання його на члена — кореспондента Академії Наук, але чи не найбільшим визнанням цих заслуг було те почуття вдячности, яке відчував до нього, до непатентованого вченого, кожний, хто шукав наукового пізнання української мови, намагався з'ясувати властиві їй особливості, походження, будову, розпад на говірки та сучасний її стан. На працях Михальчука виховувалися молоді покоління українських учених — філологів,[104] до них удавався кожний українець, бажаючи обґрунтувати свій національний світогляд науковими арґументами і своє ставлення до української мови, як самостійної лінґвістичної одиниці. Глибоке знання справи, ясний і стрункий розвиток думки, вичерпна ерудиція та спокійний науковий тон дослідника, поєднаний з простотою викладу, — от властиві риси К. П. Михальчука, як ученого, виявлені в його працях.[105]
105
"Наречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины", "Статистика в области диалектологии", "К южно — русской диалектологии", "Филологическое недоразумение" (по поводу труда проф. А. Крымского "Об именительном падеже множ, числа прилагаемых в малорусском язике на ое"), "К вопросу "До правопису форм м'якої деклінації в українській мові".