С. Квіт виокремлює, що герменевтика, крім вказаного, створює певні правила тлумачення і способи їх застосування, сам процес інтерпретації[88].
На думку А. Колодія, категорія праворозуміння першоджерельна у юридичній герменевтиці. Це поняття означає не просто пізнання права, а процес, завдяки якому на основі «живої історичної мови» відбувається становлення конкретного історичного права.
Юридична герменевтика тлумачить право як продукт герменевтичного праворозуміння, яке конструюється засобами мови[89].
Як зауважує Т. Подорожна, юридична герменевтика — це наука про розуміння, тлумачення та застосування змісту законодавчого тексту, яка визначає семантичні прийоми його формулювання і сприйняття[90].
П. Рабінович вважає, що юридична герменевтика набуває особливої актуалізації, оскільки у деяких сучасних працях з філософії права герменевтичному підходу надається мало не визначальне значення в обґрунтуванні й оцінці природних явищ. Науковець підтримує думку, що герменевтика має стати так званою «універсальною мовою»[91]. П. Рабінович вказує, що герменевтика — загальна теорія розуміння і має «виходи» мало не на всі етапи та зони правового регулювання, що є підставою для застосування цієї науки в загальнотеоретичному правознавстві.
Крім цього, в герменевтиці нині вироблено такі поняття, положення, методики, процедури, використання котрих дозволяє піднести наукову і практико-прикладну розробку тлумачення юридичних норм на якісно новий рівень. Йдеться, наприклад, про поняття смислу, поняття інформативності тексту та класифікацію текстів залежно від цієї ж властивості, а також про такі поняття, як адекватність смислової інтерпретації, інтерпретаційна модель, інтерпретаційний «зсув» (здвиг), переосмислювання («перекодовування») тексту, рівень семіосоціопсихологічної підготовки суб'єктів, семіосоціопсихологічна група.
Зазначені поняття дозволяють, зокрема, виявити ступінь відповідності тлумачення закону задуму (волі) законодавця, рівень інформативності закону, ступінь підготовленості, здатності адресатів законів до його адекватного тлумачення та ін.[92]. Частина науковців розуміють юридичну герменевтику як тлумачення юридичних норм[93].
В широкому розумінні тлумачення визначають як пізнавальний процес, спрямований на розуміння та пояснення явищ природи або суспільного буття. Як зауважує О. Черданцев, термін «тлумачення» в широкому смислі може бути спрямований і на розуміння правових норм[94].
Тлумачення права є безумовно необхідним з низки причин, а саме: 1) норми права, що містяться в нормативних актах, виражаються за допомогою слів та певних формулювань; щоб зрозуміти їхній смисл та значення, а також логічний зв'язок між ними, необхідна розумова діяльність; 2) норми права мають загальний і абстрактний характер, а застосовуються до конкретних фактів та ситуацій; складність та багатоманітність останніх зумовлюють в процесі вирішення юридичних справ різноманітні питання, що належать до змісту норм права; 3) особливості формулювання норм права: їх стислість, лаконічність, можливість незбігу тексту статті зі смислом норми, використання різної спеціалізованої термінології, посилань на інші норми; 4) недосконале і неадекватне використання законодавчої техніки, відсутність якісної, точної і зрозумілої мови нормативного акта, що спричиняє неконкретність або неоднозначність формулювань тексту норми; 5) норми права регулюють суспільні відносини лише у взаємодії, тобто в системі, де дія однієї норми зумовлює дію іншої. Щоб зрозуміти дійсний смисл правової норми, необхідно знайти і дослідити її смислові зв'язки з іншими[95].
Тлумачення — багатозначний термін. З одного боку, це певний процес мислення, пізнання, спрямований на з'ясування явищ і об'єктів та результат цього процесу. З іншого, це пояснення результату з'ясування, яке має вияв у сукупності висловлювань мови, які надають зазначеним явищам і об'єктам певного значення[96].
Однак зі словом «тлумачення» можна пов'язувати особливий смисл, відтінок, позначаючи ним вільнішу, «спекулятивну» інтерпретацію — на противагу «інтерпретації», яку здійснюють з дотриманням певних принципів і правил[97].
88
Квіт С. М. Герменевтика / С. М. Квіт // Енциклопедія сучасної України. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. — Т. 5. — 2006. — С. 563.
89
Колодій А. М. Герменевтика юридична / А. М. Колодій // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енциклопедія, 1998. — Т. 1 — С. 578.
90
Подорожна Т. Законодавчі дефініції як різновид тлумачення: теоретико-правовий аспект / Т. Подорожна // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 11. — С. 134.
91
Рабінович П. Герменевтика і правове регулювання / П. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 2. — С. 62.
93
Смородинський В. Деякі питання судового тлумачення / В. Смородинський // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 4. — С. 240.
94
Черданцев А. Ф. Вопросы толкования советского права / А. Ф. Черданцев. — Свердловск: Свердловский юридический ин-т, 1972. — С. 27.
95
Бондар Ю. Тлумачення норм права (суб’єкт, об’єкт, предмет і результат) / Ю. Бондар // Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К.: Ін Юре, 2003. — Т. 1. — С. 1037.
96
Власов Ю. Теоретичні проблеми визначення сутності тлумачення в правовій науці / Ю. Власов // Правова держава. — 2000. — Вип. 11. — С. 54.
97
Лісовий В. С. Герменевтика / В. С. Лісовий // Енциклопедія сучасної України. — К.: Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України. — Т. 5. — 2006. — С. 561.