Читать онлайн "Системне тлумачення кримінального закону" - Коханюк Тетяна Сергіївна - RuLit

Щодо тлумачення норм права[98], то, на думку Ю. Власова, В. Нагребельного, це інтелектуально-вольова діяльність, спрямована на з'ясування (усвідомлення) і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої у нормі права, а також результати цієї діяльності. У правовому регулюванні роль тлумачення норм права обмежується правильним розумінням дійсного змісту норми права та його розгорнутим, обґрунтованим роз'ясненням іншим суб'єктам права[99].

Ми схильні до поданого визначення, хоча в деяких словниках та довідниках під час роз'яснення вказаного терміна немає положень про включення до нього результаттів діяльності з'ясування і роз'яснення волі законодавця[100], а сама «воля законодавця» прирівнюється до «змісту норм права»[101]. Крім того, у деяких юридичних словниках відсутні взагалі такі терміни, як тлумачення чи інтерпретація, відповідно і їх роз'яснення[102].

Окремі науковці вважають, що під тлумаченням у власному значенні цього слова слід розуміти усвідомлення змісту норм права, оскільки саме усвідомлення відображає гносеологічну природу тлумачення, його спрямованість на пізнання смислу правових явищ. Що стосується роз'яснення, то воно визначається як подальший етап після тлумачення[103]. Нормативно-правові акти, які є результатом тлумачення, називають деколи інтерпретаційними актами.

У контексті тлумачення науковці також говорять і про аналогію. Щодо аналогії у кримінальному законі, то ч. 4 ст. 3 КК України передбачає: «Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено». Проте чи насправді це так? Сумніваємось. Звичайно, у значній кількості випадків аналогію застосувати неможливо, але у низці випадків цілком реально.

Як зауважує О. Черданцев, на практиці нерідко простежується використання аналогії як логіко-систематичного прийому розкриття змісту норм права[104]. Таке застосування аналогії можливе у разі включення до змісту диспозиції статті кримінального закону висловів «інші обставини», «інші тяжкі наслідки», «інші дії» тощо. Такої ж думки дотримується В. Грищук, який зазначає, що можливість своєрідної аналогії збережена (прихована) шляхом застосування оціночних понять у нормах кримінального закону, тлумачення (оцінка) яких є переважним правом суду[105].

О. Панчак із цього проводу зауважує, що використання таких умовиводів за аналогією у тлумаченні є не лише допустимим прийомом, але й корисним, оскільки забезпечить системність, несуперечність у тлумаченні та однаковий підхід до розуміння схожих положень[106]. В. Навроцький обґрунтовує позицію про допустимість аналогії у процесі застосування положень Загальної частини КК України[107].

Чи можна говорити про те, що застосування закону за аналогією є тлумаченням? Вважаємо, що така позиція є необґрунтованою, адже під «застосуванням закону за аналогією» розуміють застосування його за існування прогалин у законодавстві, тобто застосування до законодавчо неврегульованої ситуації тих положень закону, які регулюють найбільш схожі відносини[108].

Саме завдяки тлумаченню приписів кримінального закону у його зв'язках можна виявити такі прогалини, а тоді ухвалювати рішення про можливість їх тлумачення за аналогією.

Процес з'ясування здійснюється за допомогою таких способів тлумачення:

1) логічний спосіб;

2) мовний спосіб;

3) системний спосіб;

4) історичний спосіб. Водночас в окремих науковців ідеться не про способи тлумачення, а про засоби, методи, прийоми[109].

Зауважимо на те, що у тлумачному словнику «спосіб — певна дія, прийом або система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти чогось»[110], «засіб — спосіб, прийом, захід, якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити щось»[111], «метод — прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності»[112].

З огляду на вказане, найбільш доречним є використання поняття «спосіб», адже засіб вказує на використання лише одного прийому, а не на можливість використання їх сукупності, а метод не передбачає досягнення відповідної мети, яка є обов'язковою для способу.

Як відомо, можна виокремити три види порівняльних висновків про результат з'ясування змісту норми права: 1) адекватне тлумачення; 2) розширювальне тлумачення; 3) обмежувальне тлумачення.