1.3. Теорія систем як методологічна основа системного тлумачення кримінального закону
Термін «система» з'явився у Древній Греції приблизно у V столітті до нашої ери і мав початкове значення: поєднання, організм, організація, союз, лад. Він також виражав певні акти діяльності людини та їх результати упорядкування предметів, явищ і дій.
Початково «система» пов'язувалася з формами соціального буття, і лише пізніше принцип порядку стали переносити на Всесвіт.
Метафоризацію слова «система», на думку О. Старіша, розпочав древньогрецький філософ Демокріт (близько 460–360 до н.е.), один із основоположників античної атомістики. Він вважав, що складні тіла утворені з атомів подібно до того, як слова утворюються зі складів, а склади — з літер. Відтак уперше елементи були уподібнені до літер і саме з цього моменту почало формуватися науково-філософське розуміння системи, яке набуло узагальнено-універсального значення[129].
Поняття «система» неоднозначне. У філософії і загальносоціологічній літературі існує близько 50-ти визначень «системи». У юриспруденції ж, на думку О. Бойка, термін «система» сьогодні став затертим знаком. Під девізом пошуку системної гармонії в правознавстві відбулось декілька загальнонаціональних дискусій[130].
Найбільш загальним визначеннями у філософії є таке: система — це множина пов'язаних між собою елементів, що має той чи інший вид упорядкованості за певними якостями і зв'язками, і відносно стійку єдність, яка характеризується внутрішньою цілісністю, виражена у відносній автономності поведінки і (чи) існуванні цієї множини в навколишньому середовищі.
Докладно аналізує основні якісні риси загального поняття системи, а також системного підходу загалом В. Афанасьєв.
До них він відносить: насамперед саме системну, інтеграційну, колективну якість, яка відрізняється від рис та якостей компонентів самої цілісної системи; компоненти системи, тобто те, з чого вона складається і без чого неможлива; доцільність системи, тобто існування у ній цілеспрямованості свого розвитку; функції, які забезпечують розвиток системи, її практичну діяльність, спрямовану на досягнення відповідних цілей, які система ставить перед собою; системокомунікативний аспект, тобто забезпечення системи усім необхідним щодо її інтенсивного розвитку, бо йдеться про ті різнопланові ресурси (матеріальні, людські тощо), які забезпечують реальну діяльність системи[131].
Як зауважує С. Полєніна, у філософській науці розрізняють системи органічного і сумарного видів. Ознакою останнього виду є проста сума ознак, що утворюють систему елементів. Стосовно органічних систем, то для визнання їх системного характеру недостатньо існування у них будь-якої множини елементів, що виконують визначені функції.
Необхідно, щоб вони були цілісними утвореннями, які володіють елементами і структурою, здатні змінювати свою внутрішню організацію під впливом зовнішнього середовища[132].
Теоретичною основою системного методу є категорія «система», зміст якої трактують через множинність частин, які наділені відповідними властивостями і чітким режимом відносин між ними, що дає їм можливість виражатися у вигляді певної цілісності. Він практикується для дослідження всіх складних універсальних систем, до яких належить і кримінальне законодавство[133].
На основі проведених досліджень О. Бойко вважає, що категорія «система» і її тлумачення юристами зумовили постійні дискусії у вітчизняному правознавстві щодо проблем «системи радянського права» (1938–1940 рр., 1956 р., 1982 р.), проте особливого наближення до загальнонаукового, філософського розуміння поняття системи не відбулось.
У навчальній і науковій літературі продовжує домінувати думка, згідно з якою система права ототожнюється з її будовою, тобто структурою[134].
На думку значної частини науковців, система права становить один із найважливіших чинників, що визначають побудову та розвиток системи законодавства[135], а зв'язок і вплив системи законодавства на систему права ще більше виявляється у формуванні нових галузей права[136].
Система законодавства — не просто сукупність нормативно-правових актів, а їх диференційована система, що ґрунтується на принципах субординації і координування її структурних компонентів. Якщо первинним елементом системи права є норма, то первинним елементом системи законодавства — нормативно-правовий акт. Система законодавства — це упорядкована за різними об'єктивними критеріями певна множина нормативних актів, що формується для найбільш ефективного використання правових норм[137].
129
Старіш О. Г. Системологія: підручник / О. Г. Старіш. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — С. 8.
130
Бойко А. И. Система и структура уголовного права: в 3 т. Т. 1: Системология и структурализм в современной познавательной культуре / А. И. Бойко. — Ростов н/Д: Изд-во ЮФУ, 2007. — С. 16.
131
Оніщенко Н. Система / Н. Оніщенко // Міжнародна поліцейська енциклопедія: у 10 т. / відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. — К.: Ін Юре, 2003. — С. 950.
132
Поленина С. В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России / С. В. Поленина // Государство и право. — 1999. — № 9. — С. 5–12.
133
Грищук В. К. Вибрані наукові праці / В. К. Грищук. — Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. — С. 177.
134
Бойко А. И. Системный подход и его развитие в уголовном праве / А. И. Бойко // Системность в уголовном праве: материалы II Российского Конгресса уголовного права (31 мая — 1 июня 2007 г.). — М.: Велби; Проспект, 2007. — С. 74.
135
Керимов Д. А. Законодательная техника / Д. А. Керимов. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1965. — С. 101; Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик, Л. М. Горбунова, М. О. Теплюк, Л. В. Гульченко, В. І. Риндюк; за заг. ред. О. І. Ющика. — К.: Парламентське вид-во, 2007. — С. 11; Поленина С. В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России / С. В. Поленина // Государство и право. — 1999. — № 9. — С. 5.
136
Бобылев А. И. Современное толкование системы права и системы законодательства / А. И. Бобылев // Государство и право. — 1998. — № 2. — С. 23.
137
Кодифікація законодавства України: теорія, методологія, техніка / Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик, Л. М. Горбунова, М. О. Теплюк, Л. В. Гульченко, В. І. Риндюк; за заг. ред. О. І. Ющика. — К.: Парламентське вид-во, 2007. — С. 11.