З огляду на взаємозв'язок поняття системи та системності у праві та у галузі кримінального права науковці достатньо вивчали питання дослідження стану системності законодавства та системності КК України зокрема.
Наприклад, на думку А. Безверхова, поняття «системність» у кримінальному праві належить до багатозначних. У законотворчому аспекті системність є однією з основних властивостей кримінального права і принципів побудови кримінального законодавства.
Відповідно до правозастосування системність — один із способів роз'яснення смислу і змісту кримінально-правової норми через зіставлення її з іншими нормами кримінального права або з нормами іншої галузевої належності.
Згідно з науково-філософськими судженнями системність можна розглядати як один із видів методологічного підходу до вивчення кримінально-правових явищ, основою якого є розуміння відповідної галузі права і законодавства як цілісної системи[138].
Питання системності положень КК достатньо досліджені. Але чи дійсно є така потреба в систематизації положень кримінального закону, чи її немає і яке значення систематизація кримінального закону має для системного тлумачення?
З цього приводу можна навести один факт: за період з 1991 до 2007 роки Верховна Рада України ухвалила загалом 17 кодексів, більшість з них прийнята на заміну вже існуючим на той час кодексам. Серед цих кодексів був і КК України. Якість цього та інших кодексів, ухвалених у такий короткий для кодифікації термін, окремі науковці ставлять під сумнів[139].
Вітчизняні науковці висувають аргументи на підтримку двох основних позицій стосовно розгляду кримінального закону як системи:
1) КК України — цілісна узгоджена система[140];
2) КК України — система, яка потребує доопрацювань через існування окремих вад та неузгодженість окремих приписів[141].
Більшість науковців підтримують другу позицію, і ми також є її прибічниками. Можемо зауважити, що доопрацювання, яких потребує КК України, можуть бути у окремих його положеннях і щодо окремих його термінів.
Н. Бокова визначає систему кримінального закону як складну і динамічну сукупність інститутів, зумовлену політичними та економічними потребами суспільства, що виникли, принципами кримінальної політики, основами криміналізації та декриміналізації, пеналізації і депеналізації[142].
Це визначення демонструє, який вплив ззовні здійснюється на систему кримінального закону.
Маємо зауважити, що значну частину наукових досліджень щодо системи кримінального закону спрямовано на вивчення його структури як невід'ємної складової кримінального закону. Відтак В. Коняхіна акцентує на тому, що структура системи кримінального права — це ієрархічне формування і сукупність стійких зв'язків щодо самостійних кримінально-правових інститутів і їх нормативних приписів, що отримали формальне закріплення в розділах, главах та статтях кримінального закону[143].
Як відомо, закони про кримінальну відповідальність систематизовані в один нормативно-правовий акт та поділені у ньому як такі, що розміщені у Загальній і Особливій його частинах. Загальна і Особлива частини взаємопов'язані та утворюють неподільну системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне під час застосування окремих статей Кодексу. Не можна застосувати жоден кримінально-правовий припис, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись водночас до Загальної частини. Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні, своєю чергою, — на окремі статті.
Цей поділ зумовлений тим, що КК — велика система і досить складна для вивчення. На думку О. Старіша, складну підсистему можна поділити на певне число більш дрібних підсистем. Процедуру поділу підсистем можна продовжувати до отримання таких підсистем, які в умовах цього завдання будуть визнані досить простими і зручними для безпосереднього вивчення[144]. Відтак Загальна частина чинного КК України охоплює 16 розділів, а Особлива частина — 20, систематизованих за групами споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.
Як відомо, статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що відображають сутність правових приписів, що містяться в нормах. Як зауважують Ю. Баулін та В. Борисов, КК України створений відповідно до лінійної та дробової структури, з окремою нумерацією розділів для Особливої та Загальної частин[145].
138
Безверхов А. Г. Системный подход в науке уголовного права / А. Г. Безверхов // Системность в уголовном праве: материалы II Российского Конгресса уголовного права (31 мая — 1 июня 2007 г.). — М.: ТК Велби; Проспект, 2007. — С. 51.
139
Андрушко П. Законодавча техніка нового Кримінального кодексу / П. Андрушко // Нова політика. — 2001. — № 4. — С. 6–9; Андрушко П. Законодавча техніка нового Кримінального кодексу / П. Андрушко // Нова політика. — 2001. — № 5. — С. 10–13.
140
Баулин Ю. В. Уголовный кодекс Украины: особенности и новеллы / Ю. В. Баулин, В. И. Борисов // Новое уголовное законодательство стран СНГ и Балтии. — М.: ЛексЭст, 2002. — С. 360, 370–371; Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 3-тє вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 43; Мельник М. І. Загальні проблеми коментування кримінального закону / М. І. Мельник // Науковий вісник ЛЮІ МВС України. — 2004. — № 2 (2), додаток 2. — С. 52.
141
Андрушко П. Законодавча техніка нового Кримінального кодексу / П. Андрушко // Нова політика. — 2001. — № 4. — С. 6; Андрушко П. Законодавча техніка нового Кримінального кодексу / П. Андрушко // Нова політика. — 2001. — № 5. — С. 10; Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології / В. К. Грищук. — Львів: Світ, 1992. — С. 72, 79; Лиховая С. Я. Теоретические проблемы систематизации и классификации в уголовном праве / С. Я. Лиховая // Системность в уголовном праве: материалы II Российского Конгресса уголовного права (31 мая — 1 июня 2007 г.). — М.: Велби; Проспект, 2007. — С. 234; Навроцький В. О. Суперечності чинного кримінального законодавства та їх використання в адвокатській діяльності / В. О. Навроцький // Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры. — Симферополь: Таврия-плюс, 2003. — С. 35, 40.
142
Бокова И. Н. Системный подход при конструировании уголовноправовых норм / И. Н. Бокова // Системность в уголовном праве: материалы II Российского Конгресса уголовного права (31 мая — 1 июня 2007 г.). — М.: Велби; Проспект, 2007. — С. 76.
143
Коняхин В. П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права / В. П. Коняхин; предис. проф., д-ра юрид. наук А. В. Наумова. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2002. — С. 144.
144
Старіш О. Г. Системологія: підручник / О. Г. Старіш. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — С. 91.
145
Баулин Ю. В. Уголовное право Украины: современное состояние и перспективы развития / Ю. В. Баулин // Уголовное право в ХХІ веке: материалы Международной научной конф. на юридическом ф-те МГУ им. В. М. Ломоносова (31 мая — 1 июня 2001 г.). — М.: ЛексЭст, 2002. — С. 30; Борисов В. И. Решение вопросов Особенной части в новом Уголовном кодексе Украины / В. И. Борисов // Уголовное право в ХХІ веке: материалы Международной научной конф. на юридическом ф-те МГУ им. В. М. Ломоносова (31 мая — 1 июня 2001 г.). — М.: ЛексЭст, 2002. — С. 76.