3.2.3. Правила, які виникають із співвідношення системного тлумачення з іншими способами тлумачення кримінального закону
У разі внесення змін до чинного законодавства, яке перебуває у зв'язку із кримінальним законом, законодавець мав би передбачати і відповідні зміни до кримінального закону. Не можемо заперечити, що законодавець намагається врахувати зв'язки новостворених законів і під час їх ухвалення одразу ж вносити зміни і до КК. Але слід зауважити, що законодавчі акти інколи проектують особи, які є фахівцями у галузі дії саме цих законодавчих актів, проте вони можуть не надати належного значення системним зв'язкам цих законодавчих актів із кримінальним законом. Наслідки неврахування таких системних зв'язків можуть дуже негативно вплинути на якість кримінального закону і на його системне тлумачення. У цій ситуації до внесення необхідних змін та доповнень до кримінального закону слід використовувати зв'язки норми кримінального закону, що тлумачиться, із нормативно-правовим актом, який діяв на момент її чинності.
Правило: під час системного способу тлумачення кримінального закону слід враховувати зв'язки припису кримінального закону, що потребує тлумачення, із тим нормативно-правовим актом, який діяв на момент чинності припису, що потребує тлумачення.
Наприклад, під час коментування до ст. 164 КК України «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» М. Хавронюк пояснює, що неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та ІІ групи)[540]. Видається, що під час тлумачення норми кримінального закону в частині визначення певних осіб як неповнолітніх дітей науковець врахував чинний на момент ухвалення КК України Кодекс про шлюб та сім'ю, проте не в повному обсязі врахував положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. Відтак відповідно до Кодексу про шлюб та сім'ю, визначення терміна «дитина» не надається, і він тлумачиться як звичайне слово у тому ж значенні, що його вживає більшість членів суспільства. Проте у ст. 1 Конвенції про права дитини чітко визначається, що дитиною є кожна людина до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше[541].
Крім цього, 10 січня 2002 р. було ухвалено Сімейний кодекс України, який чітко закріпив визначення терміна «дитина». Отже, здійснюючи тлумачення положень ст. 164 КК України, науковець мав би взяти до уваги на те, що вживання законодавцем терміна «непрацездатні діти» у цьому контексті статті є недоречним. Із врахуванням положень Сімейного кодексу України, а саме глави 16 «Обов'язки батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання», текст статті кримінального закону мав би виглядати так: «…злісне ухилення батьків від утримання дитини або непрацездатних дочки чи сина, що перебувають на їх утриманні.». Таке формулювання суттєво змінює осіб, які можуть бути визнані потерпілими у цьому злочині, проте не змінило б суспільні відносини, для охорони яких було ухвалено цю статтю.
Ми цілковито підтримуємо позицію тих науковців, які зазначають, що у разі прийняття закону, внесення в нього доповнень чи змін слід здійснювати прогнозування, тобто прослідкувати весь ланцюг його взаємодії з іншими законами і підзаконними нормативними актами, вносити необхідні зміни до інших законів. Так чи інакше, але системність права обов'язково накладає свої обмеження на законодавчий процес у кримінальному праві[542]. Однак законодавець не надто схильний враховувати такі ланцюги взаємодії під час нормотворення, що значно утруднює, а інколи й унеможливлює правильне тлумачення кримінального закону.
Річ у тому, що законодавцю слід встановити правило, відповідно до якого прийняття нового акта має здійснюватись разом з комплексом коректив щодо раніше прийнятих нормативних актів. Такі зміни і доповнення необхідно здійснювати безпосередньо із ухваленням нового закону.
Сьогодні є зворотна ситуація, оскільки законодавець вже у значній частині законодавчих актів передбачає, що приймає їх відокремлено від інших законів і нормативно-правових актів. Таку нашу позицію можемо обґрунтувати вже наведеним прикладом, що у певних законах існує вказівка на те, що значення окремих термінів, тлумачення яких надано в цьому нормативно-правовому акті, придатне для використання в такому вигляді лише в цьому ж документі. Як же тлумачити ті ж терміни, якщо вони вжиті в іншому нормативно-правовому акті, а їх тлумачення там немає? Це питання законодавець залишає без відповіді.
540
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Каннон; А.С.К., 2003. — С. 395.
541
Конвенція про права дитини 1989 року: ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс). — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.
542
Кузнецов А. П. Проблемы систематизации уголовного законодательства / А. П. Кузнецов, Н. Н. Маршакова // Конституционные основы уголовного права: материалы I Всероссийского конгресса по уголовному праву, посвященного 10-летию Уголовного кодекса Российской Федерации. — М.: Велби, 2006. — С. 310.