Отже, з огляду на те, що частина науковців під час визначення інших способів тлумачення зазіхає на межі дії системного тлумачення кримінального закону, про що вже йшлося, окремі правила, які застосовуються під час використання таких способів, залишаються актуальними і під час здійснення системного тлумачення, але у відповідній інтерпретації.
Відтак М. Кострова зауважує, що 1) у разі неясності або багатозначності слова (терміна) необхідно вибрати те значення, яке відповідає його найближчому контексту (стаття КК); 2) якщо значення слова (терміна) не може бути визначеним в найближчому контексті, необхідно звернутися до дальнього контексту, зіставивши паралельні місця[546].
Проте так званий «найближчий» та «дальній контексти», згадані науковцем, можна визначити лише системними чи системоутворюючими зв'язками цього слова (терміна). Наприклад, якщо йдеться про «найближчий контекст», то він може встановлюватися на основі внутрішніх (системоутворюючих) зв'язків приписів одного і того ж закону. Наприклад, ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження» у своїй першій частині дає визначення поняття умисне тяжке тілесне ушкодження.
Правозастосувач, здійснюючи тлумачення ч. 2 ст. 121 КК України, для правильного тлумачення поняття «умисне тяжке тілесне ушкодження» має скористатися зв'язком між частинами однієї норми кримінального закону, а саме ч. 1 ст. 121 КК України. Ідеться про «дальній контекст», якщо в тексті норми закону про кримінальну відповідальність використана бланкетна чи відсильна диспозиції, системними зв'язками яких доречно скористатись під час здійснення тлумачення.
Крім цього, через окремі зауваги до кримінального закону як системи та системи законодавства під час правозастосування або застосування системного тлумачення кримінального закону можуть виникати підстави для виникнення сумнівів стосовно істинності висновків, які стали результатом використання окремих правил системного тлумачення кримінального закону із їх одночасною правильністю. Хочемо зауважити на те, що така ситуація можлива не через недосконалість чи необґрунтованість таких правил, а має цілком логічне пояснення — суб'єктивний характер системи законодавства та кримінального закону. Це те, що мали б враховувати правозастосувачі та ті, хто здійснює системне тлумачення кримінального закону, і не ідеалізувати його використання.
Які б аргументи не наводили науковці, обґрунтовуючи доцільність використання того чи іншого способу тлумачення кримінального закону, жодних аргументів не буде наведено з того приводу, що окремі прийоми інших способів не слід використовувати під час тлумачення. Немає потреби переконувати, що використання одного із способів тлумачення стане панацеєю від усіх помилок під час тлумачення, адже лише комплексне використання усіх способів тлумачення або поєднання декількох із них дозволяє адекватно пізнати приписи кримінального закону.
Окреслене у цьому розділі дозволяє зробити такі висновки:
1. Досліджуючи застосування окремих правил системного тлумачення щодо Загальної та Особливої частин кримінального закону, вважаємо можливим їх застосування після завершення впорядкування кримінального закону та законодавства як відповідних систем.
Оскільки у дослідженні відображено достатню кількість виявів окремих ознак несистемності кримінального закону, то вважаємо за доцільне самостійне використання системного тлумачення кримінального закону лише після їх повного усунення.
У іншому разі використання системного способу тлумачення кримінального закону має здійснюватись у комплексі з іншими способами тлумачення з метою виявлення недоліків тлумачення недосконалих систем.
2. Формулювання правил системного тлумачення кримінального закону має відбуватися в контексті таких видів правил:
— правила, які виникають із системних та системоутворюючих зв'язків кримінального закону;
546
Кострова М. Б. О «языковом» толковании уголовного закона / М. Б. Кострова // Правоведение. — 2002. — № 3 (242). — С. 145.