Мадам Россіні миттю обернулася до нас.
— Зелену штукенцію, ви сказали? — Її брова підстрибнула вгору.
— Він… має на увазі сурдут кольору морської хвилі зі смарагдовою застібкою, — швидко пояснила я.
— Так, і всі ті причандали, — люб’язно посміхнувся Ґідеон. — Зеленіших уже не буває.
— Пррричандали! Отакої, які невдячні людиська!.. — мадам Россіні сплеснула руками, та не стримала посмішки. — Отже, кінець XVIII століття… це для нашого маленького бунтівника. Зараз пошукаємо відповідне вбррання для нашої лебедоньки. Боюся тільки, у мене немає зеленої бальної сукні для цієї епохи…
— Забудьте про епоху, мадам Россіні. Ті, хто прийде на вечірку, все одно нічого в цьому не тямлять.
— Головне, щоб на вигляд сукня була старовинна, довга та пишна, — докинула Леслі.
— Ну гаразд, — із жалем мовила мадам Россіні.
Ми з Леслі нетерпляче йшли за нею по кімнаті, наче цуценята, яких заманюють смачною кісточкою. Ґідеон пірнув між стійками з одягом, а Рафаель і далі приміряв дамські капелюшки.
— О, тут є одна сукня… просто тобі цукерочка… сліпуча зелена тафта й тюль, з Відня, 1895 рік, — сказала мадам Россіні й підморгнула нам. Маленькі блискучі очі та закоротка шия робили її схожою на черепаху. — Цей колір чудово пасує до баррви морської хвилі того суррдука, що його вибрав маленький бунтівник. Хоча з погляду стилістики таке поєднання — катастррофа. Так наче Казанова пішов на бал з імперратрицею Сіссі[54], якщо ви ррозумієте, про що я…
— Як ми вже говорили, гостям на тій вечірці буде до спини, — сказала я, і мені перехопило подих, коли мадам Россіні зняла зі стійки сукню імператриці Сіссі. І справді цукерочка!
— Ну й одоробало! — розсміялася Леслі. — Якщо ти в ній розвернешся, то поскидаєш усе зі шведського столу.
— Нумо, приміряй, лебедонько моя. У мене й діадема до неї знайдеться. А тепер ти, — мадам Россіні взяла Леслі за руку і перелетіла в наступний ряд. — Тут у нас фрранцузькі та італійські сукні «від-кутюр» минулого століття. Зелений тоді був не в моді, але ми напевно щось підберремо.
Леслі тільки-но розтулила рота, але задихнулася від захвату на словах «від-кутюр» і закашлялась.
— А можна я приміряю ці кумедні бриджі? — озвався ззаду Рафаель.
— Звичайно! Тільки обережніше із застібками.
Я непомітно озирнулася на Ґідеона. Він уже перекинув через руку кілька вдяганок і змовницьки посміхнувся мені.
Мадам Россіні не помітила невеликої крадіжки. Вона у захваті прямувала од відділу «від-кутюр», а за нею, важко дихаючи в спину, дріботіла Леслі.
— А для la petite[55] весняночки ми виберемо…
— О, оцю! — перебила її Леслі. — Будь ласка! Така краса!
— Excuse-moi, та cherie[56].
Але ж вона не зелена! — зауважила мадам Россіні.
— Ну, майже зелена! — Леслі мала вигляд, ніби ось-ось розплачеться від розчарування.
— Ні, це колір блакитної криги, — рішуче відрізала мадам Россіні. — Ґрейс Келлі одягала цю сукню на вручення премії за фільм «Сільська дівчина»[57]. Звісно, не саме її, але копію.
— Це найгарніша сукня, що я будь-коли бачила, — видихнула Леслі.
— Ну, вона трохи зеленкувата, — спробувала допомогти я. — Принаймні бірюзовий схожий на зелений, якщо пригасити світло.
— Гм, — нерішуче гмикнула мадам Россіні.
Я озирнулася на Ґідеона, який скрадався до дверей.
— Але вона все одно мені як корові сідло, — зітхнула Леслі.
— Чирряк тобі на язик! Пасуватиме ще як, — мадам Россіні скинула оком фігуру Леслі згори вниз і назад, а потім задумливо подивилась удалину. — У вас, юних леді, така чудова талія… Zut alors![58] — Несподівано у її погляді з’явився холод. — Юначе! Куди це ви тягнете мої рречі? — гукнула вона.
— Я… гм… — злякано промимрив Ґідеон, що майже досяг дверей.
Черепаха вмить перетворилася на розлюченого слона, який пробився крізь підлісок. Значно швидше, ніж я сподівалася, мадам Россіні опинилася поруч із Ґідеоном.
— Що все це означає? — вона зірвала одяг із його руки й зарепетувала на високій ноті з французьким акцентом: — Ти що, хотів мене погррабувати?
— Ні, звичайно ж ні, мадам Россіні. Я лише хотів… гм… позичити. — Ґідеон глянув на неї якнайжалібніше, але на мадам Россіні це не справило жодної дії. Вона підняла одяг і уважно його розглядала.
54
Імператриця Сіссі, або Єлизавета Баварська (1837–1898), — дружина останнього імператора Австро-Угорщини Франца Йозефа.