— Що ти хотів з ним зробити, нестеррпне хлопчисько? Це не зелений колір!
Я прийшла на допомогу Ґідеону.
— Прошу вас, не гнівайтесь. Ці речі нам потрібні для… для мандрівки в 1912 рік, — я на мить замовкла, але вирішила ризикнути. — Для таємної мандрівки, мадам Россіні.
— Таємної? У 1912 рік? — відлунила мадам Россіні. Вона обіймала одяг точно так, як Кароліна своє плетене порося. — У цьому? Ви що, жарртуєте?
Я ще ніколи не бачила її такою розлюченою.
— Це. Чоловічий. Костюм. 1932 року! — грізно вимовила вона, обурено вдихаючи після кожного слова. — А це сукня тютюнниції Якщо вийти в цьому на вулицю 1912 року, вас оточить юррба рроззяв, — вона взялася в боки. — Чи ви, юначе, так нічого й не навчилися? Що я завжди повторрюю? Що найголовніше в кожному костюмі?
— Достовірність… — ледь чутно озвався Ґідеон.
— Précisément![59] — просичала мадам Россіні. — Кортить тайкома потрапити в 1912 рік? Тільки не в цьому одязі! З таким же успіхом можна приземлитися посеред міста в космічному корраблі.
Її очі досі кресали блискавки то на Ґідеона, то на мене. Аж раптом вона забігала між стійками під нашими отетерілими поглядами. Невдовзі вона повернулася до нас з оберемком вбрання і химерних капелюхів.
— Bien[60], — суворо підсумувала вона. — Це буде вам наукою, щоб не намагалися обдурити мадам Россіні, — вона простягнула нам одежу, і раптом її обличчя осяяло, ніби сонце виглянуло з-за грозових хмар. — І якщо я помічу, що цей маленький кррадій знову не надягнув капелюха, — вона насварила пальцем Ґідеона, — то неодмінно доповім вашому дядькові про вашу таємну пррогулянку!
Я полегшено розсміялась і рвучко обняла мадам Россіні.
— Ох, ви справді найкраща, мадам Россіні!
Кароліна й Нік аж підскочили з канапи в кімнаті для шиття, коли ми з Ґідеоном прокралися туди. Кароліна широко посміхнулася, а от Нік, здається, засоромився.
— Я думав, ви на вечірці! — вигукнув мій молодший брат.
Хтозна, чого він соромився більше — того, що разом із сестрою вони дивилися зараз дитячий фільм, чи того, що і він, і Кароліна мали блакитні піжами, подаровані їм на Різдво тіткою Медді.
Найкумеднішим у цих піжамах були заячі вушка. Мені — точнісінько як і тітці Медді — ці вушка здавалися напрочуд милими, але коли тобі дванадцять років, ти бачиш усе інакше. Надто коли в гості приходить друг старшої сестри в крутячій шкіряній куртці.
— Шарлотта поїхала півгодини тому, — розповів Нік. — Тітка Ґленда стрибала навколо неї, наче квочка, яка щойно знесла яйце. Фе, ні, не цьомкай мене, Ґвен, ти точно як мама сьогодні. Чому ви взагалі досі тут?
— Ми підемо на вечірку пізніше, — сказав Ґідеон, упавши на канапу поруч із ним.
— Ясна річ, — прокаркав Ксемеріус, що мляво лежав на стосі журналів «Дім і Сад». — Найкрутіші хлопці завжди приїжджають останніми.
Кароліна мрійливо подивилася на Ґідеона розширеними очима.
— Познайомся, це Маргрет, — вона простягнула йому плетене порося, яке до того сиділо в неї на колінах. — Якщо хочеш, можеш її погладити.
Ґідеон слухняно погладив Марґрет по спині.
— Така м’якенька, — він тим часом витріщався в екран. — О, ви вже додивилися до вибуху квіткової бомби? Це моє улюблене місце.
Нік підозріло глянув на нього.
— Ти що, дивився «Фей»[61]?
— Я просто в захваті від витівок Дзиньки, — запевнив його Ґідеон.
— Я теж, — докинув Ксемеріус. — Тільки зачіска в неї… так собі. Кароліна мрійливо зітхнула.
— Ти такий милий! Прийдеш до нас іще?
— Боюся, що так, — бовкнув Ксемеріус.
— Думаю, що так, — підтвердив Ґідеон, і я не втрималась від закоханого зітхання. Після нашого плідного візиту в гардеробну Вартових ми ще заскочили до кабінету доктора Вайта, і, поки Ґідеон розглядав усілякі посудини, мені в голову стрельнула думка.
— Якщо ми вже стали крадіями, може, прихопимо ще й вакцину проти віспи?
— Та не хвилюйся, ти вже маєш щеплення майже від усіх хвороб, які підстерігають мандрівника в часі, — відповів Ґідеон. — І проти вірусу віспи теж.
— Це не для мене, а для одного друга, — сказала я. — Будь ласка! Я потім тобі поясню.
Ґідеон підвів брову, але мовчки відчинив шафу з препаратами доктора Вайта. Трохи понишпоривши там, він видобув якусь червону коробочку.