Ґідеон приземлився поруч і озирнувся навсібіч.
— Ну що ж… — зітхнув він, витираючи з обличчя краплі дощу. — Я б сказав, це ідеальна погода для щеплення проти віспи.
— Давай сховаємося в цій купі листя, — запропонувала я і, вхопивши його за руку, мерщій потягнула за собою.
Він пручався.
— Але ми маємо лише десять хвилин, — нагадав він. — І якщо за цей час він не з’явиться, ми повернемося назад до черевиків Рафаеля.
— Гаразд, — кивнула я.
На цей час уже стояв міст через вужчу частину озера, хай і геть не такий, яким його знала я. На повороті заторохкотів ридван. З іншого боку до нас бадьоро наближався самотній вершник. На попелястому жеребці.
— Це він! — вигукнула я і схвильовано йому замахала. — Джеймсе! Я тут!
— Може, він тебе не бачить? — загадався Ґідеон.
Джеймс, на якому було пальто з кількома окремими комірцями і щось на кшталт ріжкатого капелюха, з якого стікав цівками дощ, зупинив коня за кілька метрів од нас. Його очі пильно оглянули моє мокре волосся до плечей та просочений дощем одяг, а потім він так само обдивився і Ґідеона.
— Ви торгуєте кіньми? — недовірливо запитав він, поки Ґідеон порпався в наплічнику Леслі.
— Ні, він — лікар! — сказала я. — Принаймні скоро ним стане. — Я побачила, що Джеймсові очі зупинилися на наплічнику. Там значився напис «Hello Kitty must die»[67] — Ох, Джеймсе, я так тішуся, що ти прийшов, — заторохтіла я. — У таку негоду, та й взагалі — я не все сказала вчора на балу. Словом, я хочу захистити тебе від однієї хвороби, яку ти підхопиш наступного року і від якої, на жаль, ти помреш. Твоя хвороба називається віспа, або ряба смерть, як на неї ще кажуть. Я призабула, від кого ти вхопиш ту заразу, але це неважливо. Гарна новина полягає в тому, що в нас є те, що захистить тебе від неї. — Я бадьоро глянула на нього. — Усе, що ти маєш зробити, — це злізти з коня і засукати рукав, і ми тобі це вколемо.
Поки я виголошувала свій монолог, очі Джеймса дедалі розширювалися. Гектор (це ошатний красень) нервово позадкував.
— Це просто нечувано! — скрикнув Джеймс. — Ви викликали мене до парку, щоб змусити вжити якісь підозрілі ліки й повірити в якусь сумнівну байку? А ваш супутник скидається на справжнього бандита, якогось опришка та й годі. — Він відгорнув пальто, щоб ми побачили шпагу при його боці. — Хочу вас застерегти! Я озброєний і добре захищаюсь!
Ґідеон зітхнув.
— Ох, Джеймсе, ну послухай мене! — Я підійшла ближче і взяла Гектора за вуздечку. — Я просто хочу тобі допомогти, але часу обмаль. Тож, будь ласка, злізь із коня і скинь пальто.
— Я цього не робитиму! — обурився Джеймс. — Нашу розмову закінчено. Геть з дороги, дивна дівчино! Сподіваюся, це остання наша зустріч! Ану геть!
Він уже зібрався втікати, аж тут Ґідеон кинувся на нього і зірвав з коня.
— У нас нема часу на такі витівки, — пробурчав він, заламавши Джеймсу обидві руки за спину.
— Рятуйте! — верещав Джеймс, звиваючись, наче вугор. — Бандити! На мене напали!
— Джеймсе! Це для твого ж добра, — запевнила його я, але він зиркав на мене так, ніби я була самим дияволом. — Ти цього не знаєш, але… ми з тобою друзі там, звідки я є. Дуже добрі друзі!
— Рятуйте! Тут божевільні! На мене напали! — горлав Джеймс, відчайдушно дивлячись на Гектора.
Проте сірий кінь не мав ані найменшого бажання ставати дибки. Замість героїчно кинутися прямо на нас, кінь опустив голову і заходився мирно пастися.
— Я не божевільна, — намагалася пояснити я. — Я…
— Просто помовч і забери в нього шпагу, бандитко Ґвен! — нетерпляче перебив мене Ґідеон. — І дай мені шприц та ампулу з наплічника.
Зітхнувши, я зробила все, що він просив. Ґідеон мав рацію: умовляти Джеймса було марно.
— Слухайте сюди! — гаркнув Ґідеон, відкриваючи зубами ампулу. — Вона переріже вам горлянку, якщо ви спробуєте ворухнутися протягом двох хвилин, ясно? І не здумайте кликати на допомогу.
Я приклала вістря шпаги до Джеймсової шиї.
— Гм, чесно кажучи, Джеймсе, я думала, що ти все-таки мені повіриш! Як на мене, можеш і далі блукати собі привидом по моїй школі… Боже, як же я сумуватиму без тебе! Якщо я правильно розумію, це наша остання зустріч. — На очі мені навернулися сльози.
Скидалося на те, що Джеймс ось-ось зомліє.
— Можете забрати мій гаманець, якщо вам потрібні гроші. Тільки лишіть мене живого. Прошу вас… — прошепотів він.
— Так-так, все гаразд, — сказав Ґідеон. Він відгорнув комір пальта і встромив голку просто в шию Джеймсові.