Ми разом розсміялися… Він пішов у свою кімнату… Й уже здалеку сказав мені…
— Я залишаю двері відчиненими!.. Як буде щось потрібно, не соромся, гукай!.. ти ж хворий… Я відразу прийду!.. Якщо тебе знову прихопить, ти зможеш дійти до туалету?.. Коридором, ліворуч!.. Не заблукаєш?.. Нічник на столику… Можеш його не згадувати… А якщо знову знудить… Може, потрібен нічний горщик?..
— О! Ні, дядьку… Я сходжу в туалет…
— Добре! Але коли вставатимеш, накинь на себе якесь пальтечко! Візьми будь-яке з купи! У коридорі можна підхопити застуду… Чого-чого, а верхнього одягу тут не бракує!
— Ні, дядьку!..
Роман «Смерть у кредит»: брутальність буття та феєрія ефемерного
Роман «Смерть у кредит» збиває з пантелику, починаючи від заголовка, логічна інтерпретація якого видається неможливою, адже часова перспектива обернена тут навспак. Виходить, що смерть ми одержуємо вже зараз та ще й маємо виплачувати за неї до кінця життя? Але для чого взагалі купувати смерть? Хіба вона не дістається всім задурно? Який сенс купувати те, чого аж ніяк не бажаєш наперед, та ще й залазити при цьому в борг?
Луї-Фердінан Селін зумисне провокує читача із самого початку. Назву роману прояснює весь наступний текст. З одного боку, умовну смерть наперед можна трактувати як метафору відчаю й спустошености перед лицем ницости людської природи, яка нищить життя, позбавляючи його сенсу та зводячи до абсурду. З іншого боку, по суті, банальну ідею про те, що повне життя дає можливість легше перенести смерть, Селін подає тут у зворотній перспективі. Смерть постає не як зло, з яким легше примиритися, проживши повне життя, а як своєрідна винагорода, яку одержують за певний життєвий досвід. Фактично за смерть треба платити, і платити стражданням, за відомою формулою про те, що людина є твариною, яка страждає. Тож не кожен може дозволити собі смерть «цілим шматком» і змушений «платити» частинами. А ще тут пригадуються рядки з першого Селінового роману «Подорож на край ночі»: «Більшість людей помирає останньої миті; решта починає вмирати за двадцять, а то і за тридцять років до правдивої смерти. Це найнещасніші»[80]. Власне тема смерти є наскрізною в творчості Селіна й у цьому романі зокрема. Оповідь, що постає перед читачем, є балансуванням на краю ночі (метафора з першого роману), до якої Селін неодноразово повертається й у цьому своєму тексті. Водночас уже сама сюжетна лінія демонструє всі можливі іпостасі смерти — вбивство, самогубство, дитяча смерть, смерть старої людини, — а також межові стани — замах на вбивство, старечий маразм, тяжка хвороба, марення. Селіновий роман, як писав Жорж Батай, є своєрідним описом відносин, які людина плекає зі своєю смертю, що певною мірою присутня в кожному образі людських страждань, які постають упродовж оповіді[81]. Тож врешті й більшість життєвих ситуацій, описаних у романі, здаються окремими кавалочками, грудочками смерти, які головний герой на ім'я Фердінан збирає всі свої юні роки.
Роман «Смерть у кредит» (1936) тісно пов'язаний з дебютною «Подорожжю на край ночі» (1932) не лише стилістично й метафорично, але й через сюжет. Він є своєрідним приквелом, тобто передісторією «Подорожі», тут Селін змальовує юність Фердінана та всі події до його вступу добровольцем у військо напередодні Першої світової війни, з чого якраз і починається перший великий Селіновий твір.
Незважаючи на тяжку трирічну працю над своїм другим романом та сподівання на літературний успіх, Селін був дуже розчарований реакцією на «Смерть у кредит». І хоча продаж нової книжки по книгарнях був непоганим, проте реакція критики була більш ніж прохолодною. Дві третини всіх рецензій у пресі були негативними. «25 франків ганьби і приниження» — на такі й подібні заголовки Селін натрапляв мало не щодня. Зрештою, розчарування Селіна призвело до відмови на тривалий час писати романи, й він перейшов до написання політичних памфлетів, що принесли йому недобру славу антисеміта[82]. Одним з небагатьох, хто усвідомив істинне значення роману «Смерть у кредит», був сам Селіновий видавець Робер Деноель. У своїй брошурі «Апологія Смерти у кредит» Деноель продемонстрував, що випади, з якими критики накинулися на Селіна, майже дослівно повторюють аргументи п'ятдесятилітньої давности, що ними паплюжили Еміля Золя[83]. Проте навіть Деноель наполіг на вилученні з тексту низки епізодів, які здалися йому неприйнятними для читачів.
80
Селін, «Подорож на край ночі», роман, пер. з фр. П. Таращука; передмова Д. Наливайка. — Київ: вид. Юніверс, 2000. с. 38.
82
Буквально патологічний антисемітизм Селіна, цілковито відсутній у перших романах «Подорож на край ночі» та «Смерть у кредит», з’явився в його повоєнних памфлетах «Дрібниці для побоїща» та «Встрягли в халепу», очевидно як реакція на розчарування й огиду до СРСР, де він побував 1936 року (див. його текст про СРСР «Меа culpa»), перемогу у Франції лівого Народного фронту та нацистську пропаганду «більшовицько-масонську загрозу» для Європи.