Я не йду.
— А «Фрейя Фільм»?
Його рука завмирає на хромованій ручці. Потім він утомлено киває.
— Кінокомпанія, що прикривала німецьку розвідувальну діяльність до і після окупації. Під приводом зйомок фільму для підтвердження теорії Туле, що її висунув Хорбіґер, вони організували дві експедиції до Гренландії. Їх справжньою метою було вивчити можливості окупації, особливо дослідити кріолітові розробки в двох місцях, щоб забезпечити собі виробництво алюмінію, яке було таке важливе для випуску літаків. Вони також провели виміри, необхідні для організації авіабаз, які б мали бути опорними пунктами у разі вторгнення туди США.
— Лоєн був нацистом?
— Лоєна цікавила і досі цікавить слава. А не політика.
— Що він знайшов у Гренландії, Рауне?
Він хитає головою.
— Цього ніхто не знає. Викиньте це з голови. — Він дивиться на мене. — Поїдьте до хорошої подруги. Знайдіть правдоподібне пояснення тому, що ви були на тому судні. Потім самі зверніться до поліції. Підшукайте гарного адвоката. Тоді ви наступного ж дня будете вільні. Про решту забудьте.
Не повертаючись, він простягає руку. На долоні лежить касета.
— Я взяв її у вашій квартирі. Щоб убезпечити вас на випадок обшуку.
Я простягаю руку, але касета знову зникає.
— Чому ви все це робите, пане Раун?
Він дивиться на миготливий барабан автомата.
— Припустімо, мені не подобаються випадки смерті маленьких дітей, що не знайшли необхідного пояснення.
Я чекаю, але він мовчить. Тоді я повертаюся і йду. У цю мить він виграє. Автомат вивергає із себе металевий потік монет, відпльовуючись із дзвоном, який звучить і далі за моєю спиною.
Я беру в гардеробі своє пальто. У скронях гупає. Мені здається, що всі дивляться на мене. Я оглядаюся, шукаючи очима механіка. Сподіваючись, що він може щось придумати. Адже більшість чоловіків добре знають, як відкручуватись, уникати чого-небудь, утікати. Але вестибюль порожній. Нікого, крім мене і гардеробниці, яка виглядає серйознішою, ніж їй слід було б бути, беручи до уваги, що вона могла б радіти, що кожного разу, вішаючи пальто на вішак, отримує 50 крон.
У цю мить лунає сміх. Гучний, несамовитий, дзвінкий. Він переходить у звук труби, дике, різке ревіння, яке відразу ж стихає до рівня, більш відповідного цьому місцю. Але я вже встигла впізнати звук.
У мене так мало часу. Я пробираюся між столиками і перетинаю порожній танцювальний майданчик. На трьох білих музикантах, що стоять позаду нього, ясно-жовті смокінги, їхні обличчя білі, як галушки. Він у фраку. Він страшенно товстий, лице його немов чорна, лисніюча від поту куля, білки його великих очей налилися кров’ю, вони витріщені так, немов намагаються викинути із себе сховані за ними в черепі згубні алкогольні проміле. Його зовнішність відповідає тому, чим він є насправді, — колос на п’єдесталі, який уже розсипався і зник.
Але музика залишилася тією самою. Навіть зараз, коли він грає упівсили, це на диво насичений, золотистий і теплий звук, і навіть у цій безбарвній мелодії інтонації його обережні, глибокі, глузливі. Я стаю прямо біля низького краю сцени.
Коли вони закінчують, я підіймаюся на підвищення. Він усміхається мені. Але це усмішка без тепла, це просто п’яна поза щодо навколишнього світу, яка, мабуть, не покидає його, навіть коли він спить. Якщо він коли-небудь спить. Я беру його мікрофон і повертаю його вбік від нас. Люди, що сидять позаду нас, припиняють їсти. Офіціанти завмирають на місці.
— Рой Лоубер, — кажу я.
Його усмішка стає ширшою. Він п’є з великого келиха, що стоїть поруч з ним.
— Туле. Ви колись грали в Туле.
— Туле…
Він вимовляє це обережно, оцінююче, так, ніби чує вперше.
— У Гренландії.
— Туле, — повторює він.
— На американській базі. У «Північній зірці». У якому це було році?
Він усміхається мені, автоматично похитуючи своєю трубою. У мене так мало часу. Я хапаю його за лацкани фрака і притягаю до себе велике лице.
— «Містер П. Ч.». Ви грали «Містер П. Ч.».
— Вони померли, darling.[17]
Його данська така нерозбірлива, що звучить майже по-американськи.
— Давним-давно. Їх більше немає. Містер П. Ч. Пол Чамберс.
— У якому році? У якому році?
Погляд його, п’яний і відчужений, немов осклянів.
— Їх більше немає. І мене немає, darling. Скоро не буде. Anytime.[18]
Він усміхається. Я відпускаю його. Він випростується і витрушує слину з труби. Тут мене обережно знімають зі сцени. Позаду мене стоїть механік.