Урешті-решт народ дізнається про долю бідолашного Сехізмундо й звільняє свого принца, який цього разу поводиться розважно й примиряється з батьком. Однак — з огляду на попередній досвід — принц і далі сумнівається, чи не є сном усе, що він проживає.
Трапляються й інші випадки, коли, щоб пояснити цю плутанину між фантазією та дійсністю, видається кращим перекласти провину на когось третього. За часів Кальдерона (з чого випливає, що ця тема турбувала тодішнє європейське суспільство) Рене Декарт[58] перетворює свій сумнів на метод. У першому розділі своїх класичних «Метафізичних роздумів, що являють існування Бога та безсмертя душі» цей французький філософ повністю й беззастережно піддає сумніву свої почуття. Декарт висуває гіпотезу, що, можливо, якийсь злий дух бентежить його, створюючи уявлення, які він має про навколишній світ: «стан неспання не має ніякої певної ознаки, яка відрізняла б його від стану сну». На щастя, згодом Декарт подолає цю проблему, а відтак говоритиме про «річ, що сумнівається, стверджує, заперечує, мало знає й багато чого не знає, а ще прагне, відкидає та навіть уявляє й відчуває». Він висновує, що той, хто здатний думати, існує, і в такий спосіб вирішує свій великий сумнів. Принаймні він заспокоївся.
У деяких випадках кінематограф (як раніше література й казка) дає нам якусь певність, хоча її важко перетравити. Висловлюючись поквапно та абияк, у фільмі «Матриця», приміром, сюжет будується на припущенні, буцімто існує реальність, у якій ми, люди, раби машин і всі живемо в їхній уяві.
Звичайно, перш ніж взнати це, героєві стрічки доводиться зробити нелегкий вибір: червона пігулка чи синя? Ні, йдеться зовсім не про смаки льодяників, а тим паче галюциногенів: за допомогою червоної пігулки можна взнати всю правду й лише правду, тоді як синя позначає все як сон і дозволяє героєві жити й далі удаваним, зате спокійнішим життям. Не варто й говорити, що той обирає червону й вирішує звільнити все людство від його сліпоти. Ця титанічна (принаймні дотепер) задача потребувала від героя не одного, а трьох повнометражних фільмів, повних стрілянини, пригод і «всіляких халеп»[59].
Насправді це один із тих сюжетів, які найбільш успішно звернулися до питання, наскільки реальними здаються (а може, є?) наші сни. Однак існують люди, для яких цей екзистенційний сумнів майже нестерпний. Деякі з них реагували настільки своєрідно, що вдалися до юридичних позовів через те, що їм наснилося.
Мені це не наснилося...
Ми можемо спати й бачити сни. Можемо не спати й думати. А можемо бути під дією анестезії й галюцинувати? Анестезія занурює нас в особливий стан: ми не спимо, але водночас не бадьорі й не напоготові. Є чимало людей, які, поки відходили від анестезії, запевняли, нібито бачили якісь видіння... і що ж вони бачили!
Насправді достеменно не відомо, снили ці люди, галюцинували чи з ними відбувалося щось інше. Незаперечним є те, що вже півтора сторіччя відомі випадки, коли люди запевняли, що під дією анестезії нібито пережили сексуальний досвід. Це спричинило тривалу дискусію про те, якими такі моменти вважати — реальними чи уявними.
Перший такий зафіксований випадок переносить нас у Париж 1847 року. Ситуація виглядала так: один дантист повинен був вирвати по одному-два зуби двом дівчатам. Щоб уникнути болю, він застосував як анестезуючий засіб ефір. Однак після видалення зубів дівчата звинуватили лікаря в тому, що він намагався їх зґвалтувати.
Через ці звинувачення справа дійшла до суду. Під час судового процесу зважили ймовірність того, що ефір міг викликати галюцинації. Та хоча дантист запевняв і волав, що він невинний, його засудили до ув’язнення.
Правду кажучи, в ті часи було важко визначити справжні наміри дантиста й про що зрештою йшлося — факт чи сон. Або (чому б ні?) про потаємний реванш: адже багато хто залюбки помстився б дантистові за бормашину, амальгаму та фтор! У кожному разі, згідно з ухвалою суду, він не лише вирвав їм зуби, а й здійснив інші процедури.
Обережно зі словами
З плином часу дискусій і досліджень побільшало. Сьогодні ми знаємо, що 20 % людей, яким роблять анестезію на основі пропофолу, стверджують потім, що бачили сни. А проте задіяний у цьому механізм не зовсім зрозумілий, оскільки REM-фаза не спостерігається; тобто відсутні швидкі рухи очей, хоча чимало зон кори головного мозку, здатних виробляти сни, перебувають в активному стані. Якщо ці дослідження триватимуть, паризький дантист, поза сумнівом, волів би жити в наш час і апелювати, маючи на руках результати електроенцефалограми.
59
Як сказав би Оакі — персонаж аргентинського анімаційного серіалу «Іхітус». —