Щоб довести відмінність цих сновидінь від інших, команда німецьких дослідників прикликала на допомогу найкращу спільницю — експериментальну науку й проаналізувала, що відбувається в мозку під час цих вельми специфічних сновидінь. І що ж вони виявили? Що певні зони — як-от передклиння, префронтальна кора, потилична й скронева частки — активніші, ніж у звичайному сні. Це мало б означати, що під час свідомих снів наші пізнавальні можливості більші, ніж коли сни звичайні або несвідомі. Говорячи докладніше, передклиння є зоною верхньої тім’яної часточки й задіяне в різних процесах, таких як увага та свідоме сприйняття.
Треба тренуватися
Експерти стверджують, що найбільше схильні до снів цього типу діти наймолодшого віку. Однак, як це часто трапляється в житті, здається, це також є питанням волі: існують різні методики, щоб навіювати їх, нехай навіть наше дитинство далеко позаду.
Стівен Лаберж[64] зі Стенфордського університету присвятив не одне десятиліття вивченню свідомих снів. Він відтворив чимало експериментів, подібних до дослідів Герна, написав на цю тему докторську дисертацію й 1981 року надрукував результати в одному спеціалізованому журналі. І відтоді не зупинявся. 1987 року він заснував The Lucidity Institute[65] — організацію, діяльність якої полягає в дослідженні цього типу снів і навчанні методик їхнього запам’ятовування й контролю їхнього змісту.
Тоді ж таки антрополог і письменник Карлос Кастанеда[66], воістину контроверсійний персонаж, якщо такі існують, також доводив існування «методик бачення снів». У «Подорожі до Ікстлана», третій з дев’яти його книжок про учнівство у дона Хуана Матуса, він оповідає, як цей чаклун відкрив йому, що сновидіння — це інші реальності, й пояснив, як використовувати їх для своєї вигоди.
Зі свого боку, різні фахівці зазначали, що ці методики могли б добре прислужитися в боротьбі з кошмарними снами: якщо, як у класичних випадках, нам сниться, нібито хтось переслідує нас або хоче заподіяти лихо, ми б могли проникнути в цей сон і змінити його на свій розсуд. Звичайно, щоб навчитися цього, потрібен час, але ми нічого не втрачаємо, якщо спробуємо.
Деякі докази свідомості
Одна з найперших запропонованих Лабержем, тоді ще студентом, методик дістала назву MILD (абревіатура від mnemonic induced lucid dream — мнемонічна індукція свідомого сну). В ній він пропонує чотири кроки, щоб мати свідомий сон. Перший полягає в тому, щоб пригадати якомога докладніше недавні сновидіння. Другий пов’язаний з наміром: сновидець повинен поставити собі за мету, щоб наступного разу, коли засне, він пам’ятав, що спить. На третьому етапі він повинен уявити, як би змінився його недавній сон, якби він знав, що спить. І нарешті, він мусить повторювати останні два кроки, поки засне. Крім того, Лаберж уточнює, що найкраще застосовувати цю методику в ту мить, коли ми пробуджуємося від якогось сну й наміряємося заснути знову.
Інші дослідники провели чимало експериментів з різними методиками контролю снів — від пізнавальних операцій до застосування зовнішніх спонук, таких як, приміром, вмикання світла під час REM-фази. Один із дослідів полягає в тому, щоб удень регулярно запитувати себе, чи ми не спимо? Для цього можуть бути корисними також пошуки якогось «тотема» чи чогось іншого, що ототожнювалося б із реальністю. Згодом, уже під час сну, ключ полягає в ідентифікації внутрішніх або зовнішніх ознак, незвичайних чи неможливих у реальності подій, які б указували нам на те, що ми спимо.
Щось таке відбувається у стрічці Inception (у латиноамериканському прокаті «Походження»). Персонажі цього фільму, головну роль в якому виконав талановитий і чарівний Леонардо Ді Капріо, мають здатність поділяти сновидіння з іншими людьми й блукати їхніми несвідомими витворами, щоб вкрасти якусь інформацію або спробувати вплинути на їхні рішення. Ці блукачі в сновидіннях завжди мають при собі якийсь тотем: відомий тільки їм амулет, що дозволяє зрозуміти, де вони перебувають — уві сні (власному або чужому) чи в реальності.
Своєю чергою, існує тібетська традиція, яка пропонує методику нового входження в сон після того, як ми прокинулися. Багато хто міг би сказати: «Мені наснилося щось прекрасне! Я хочу повернутися!» Подейкують, нібито, щоб досягти цього, ми, розплющивши очі, повинні лічити, аж поки заснемо знову: так ми залишаємося в свідомому стані й можемо повернутися в ситуацію, створену нашим мозком.
66
Карлос Сесар Сальвадор Аранья Кастанеда (1925—1998) — американський антрополог і письменник перуанського походження.