— Зрештою, він тут колись був, — зауважила дівчина й скривилася. — Мимоволі замислююся над тим, як йому тут велося, якщо він таке сказав. Щось мені підказує, що він не вдягався в шовкове вбрання і не їв усіх тих чудових страв.
При згадці про їжу в Роло забурчало в животі.
— Увесь день я бігав по засніженій рівнині, — гордо повідомив він. — І тепер саме час вечеряти.
— Твоя правда.
Отож вони приєдналися до ізбйорна, що вже сидів за столом. Розмовляли про п’єсу, яку ізбйорн порадив дівчині напередодні і яку вона вже встигла прочитати. Їй здавалося, що головна героїня занадто пафосна, однак ізбйорн вважав, що, зігравши цю роль належним чином, можна показати її дуже зворушливою. Дівчина поцікавилася, де саме ведмідь бачив цю виставу, але він змінив тему і почав говорити про поезію, яку також полюбляв. Дівчина знала лише кілька старих едд[6], тому ведмідь порадив їй почитати кількох сучасних поетів. Вона пообіцяла, що завтра за обідом прочитає йому одну з тих поезій вголос. На тому вони й попрощалися.
Перед тим, як лягати спати, дівчина знову перевірила, чи не з’явилося у маленькій книжечці нового повідомлення від її сім’ї. Але книга була порожньою. Вона заховала її під подушку, де вже лежали словник та щоденник, і заснула.
Тієї ночі її нічний гість не хропів. У сні дівчина випадково копнула його, прокинулася і спросоння поплескала по плечі, прохаючи тим самим не сердитися на неї. Він лише застогнав, повернувся на інший бік і заснув.
Розділ 16
Минали дні. Усе було як і раніше. Дівчина читала вірші й романи та обговорювала їх з ізбйорном. Писала у щоденнику та робила позначки на полях словника, продовжуючи шукати у палаці хоч якісь підказки. Вона почала заходити до кухні й розмовляти зі слугами. А коли поверталася до своїх покоїв, то зустрічала там похмуру шовкі Фіону.
Дівчина довідалася, що мінотавр походить із маленького острова неподалік Греції, а Еразмус був з іншого грецького острова. Вона дізналася, що пані Ґрей виглядала кам’яною, бо й справді була витесана з каменю, і про те, що час до часу гаргуйля безрушно сиділа на вершечку палацу, не звертаючи жодної уваги на погоду.
Проте всі ці спостереження та відкриття аж ніяк не пояснювали головного: як і чому слуги опинилися у палаці. Одна із саламандр випадково проговорилася, що Фіону погубила її гординя. На відміну від історії Нарели, нареченої Еразмуса, тролі не вважали за потрібне різьбити історії інших слуг на стінах палацу. Тролі або ж Ганс Пітер.
— Я пам’ятаю твого брата, — якось сказала їй саламандра. — Він був дуже високий.
Саламандрі, що була дівчині до колін, напевно, всі здавалися надзвичайно високими. Хоча в цьому випадку вона мала рацію.
— Так, він — високий.
— То він все ще живий? — саламандра виглядала дуже здивованою.
— Так, звісно! — дівчину вразила сама думка, що могло бути по-іншому.
— О, це цікаво!
Саламандра галопом помчала на інший кінець кухні й застрибнула у велике вогнище. Там пошепки провела нараду з двома іншими саламандрами.
— Як цікаво! — врешті сказала, вилазячи з вогню.
— Що ще ти пам’ятаєш про мого брата? — раптом дівчина збагнула, що лише Еразмус знав про те, що Ганс Пітер був її братом. — Звідки тобі було відомо, що він тут був?
Саламандри переглянулися між собою і опустили голови додолу.
— Нам фавн розповів, — сказала інша саламандра, виринаючи з вогню. Дівчина не розрізняла їх, але, схоже, вони на те не зважали. — Але ми нікому про це не казали.
— Ні, це було б надто небезпечно, — погодилася перша саламандра. Тоді роззирнулася довкола, щоб переконатися, що окрім них у кухні нікого не було. — Еразмус знав, що ми нікому не розповімо.
— Це дуже мило з вашого боку. А тепер розкажіть мені, що ви ще пам’ятаєте? Можливо, щось цікаве?
— Щойно у нього з’являлася нагода, він читав або різьбив. Вивчав книги у бібліотеці, а тоді різьбив візерунки на каміні. Не на колонах, ні.
— Хто ж різьбив на колонах?
— Окремі написи були тут споконвіку або принаймні довше, ніж ми, — сказала третя саламандра. У неї був вищий і м’якший голос, тому дівчина подумала, що, мабуть, це дівчинка. — Інші написи викарбували нещасні люди.
Інші дві саламандри зашикали на неї, а тоді всі троє застрибнули до великого каміна. Вони більше нічого не сказали, тому дівчина піднялася до себе.
Кожного ранку, поснідавши, вона писала батькові та Гансові Пітерові, й у відповідь отримувала повідомлення від них. Того ранку, коли вона відкрила книгу, нове повідомлення уже чекало на неї. Цього разу писала Йорун.