Ряди сидінь довершувалися в портику, під арками, де були місця, призначені для вельможних жінок.
Навпроти Парадних воріт возвеличувалися Тріумфальні ворота, через які входили переможці, а праворуч від оппідуму розташовувалися Ворота смерті — через цю похмуру браму службовці цирку на довгих баграх виносили з арени понівечені й закривавлені тіла вбитих чи скалічених гладіаторів.
На майданчику оппідуму розташовувалися лавки для консулів, вищих посадових осіб, для весталок[3] і сенаторів[4]. Інші ж місця ні для кого особливо не призначалися й не розподілялися.
Між оппідумом і Тріумфальними ворітьми простягався ареною так званий хребет — низька стіна завдовжки п'ятсот футів. Хребет слугував для визначення дистанції під час перегонів. На обох його кінцях було кілька стовпчиків — позначок. Посередині здіймався обеліск сонця, обабіч якого були колони, жертовники і статуї.
Усередині цирку колом звивався парапет заввишки вісімнадцять футів. Уздовж нього пролягав рів, наповнений водою й огороджений залізними ґратами. Все це призначалося для охорони глядачів від можливого нападу диких звірів.
Такою була у 675 році ця грандіозна римська споруда, призначена для видовищ. У величезну будівлю цирку, цілком гідну народу, чиї переможні орли облетіли всенький світ, ринула нескінченна юрба римлян.
Що ж відбувалося цього дня? Що святкували? Яке видовище змусило прийти у цирк таку кількість люду?
Луцій Корнелій Сулла Щасливий, володар Італії, людина, що його боявся увесь Рим, — аби відволіктись од невиліковної хвороби шкіри, що мордувала його протягом двох років, — кілька тижнів тому звелів оголосити, що упродовж трьох днів римський народ бенкетуватиме за його кошт і насолоджуватиметься видовищами.
А вже за день до дійства на Марсовому полі й на березі Тибру сиділи римські плебеї за столами, накритими за наказом лютого диктатора. Вони галасливо частувалися аж до смерку, опісля бенкет перетворився на розпусну оргію. Заклятий ворог Гая Марія влаштував цей бенкет з нечуваною, царською пишнотою. У триклінії[5], нашвидкуруч збудованому просто неба, римлян поштували вишуканими стравами й напоями.
Сулла Щасливий виявив нечувану щедрість: на ці свята й ігри, улаштовані на честь Геркулеса, він пожертвував десяту частину своїх скарбів. Зготували страв надміру, тож щодня величезну кількість наїдків просто скидали в річку.
У такий спосіб лівою рукою Сулла дарував римлянам частину тих багатств, які награбувала його права рука. Квірити[6] тримали камінь за пазухою, а втім з незворушним виглядом приймали частування й розваги, які влаштовувала для них людина, котра палала такою ж ненавистю до всього римського народу.
Займався день. Життєдайні промені сонця проривалися крізь хмари й золотили вершини десяти пагорбів, храми й біломармурові стіни патриціанських палаців. Сонце зігріло благословенним теплом плебеїв, що розмістилися на сходах Великого цирку.
У цирку вже сиділо понад сто тисяч громадян в очікуванні найулюбленішого видовища: кровопролитного бою гладіаторів і бою з дикими звірами.
Серед цих ста тисяч глядачів сиділи на кращих місцях матрони, патриції, вершники, відкупники, міняйли, заможні іноземці, які приїздили з усіх кінців Італії й стікалися з усього світу у Вічне місто.
Годі навіть уявити, яке враження справляв цирк, заповнений більш ніж стотисячною юрбою глядачів обох статей, різного віку і статків. Уявіть собі все розмаїття одягу, шум голосів, подібний до підземного гулу вулкану, миготіння голів і рук, наче бурхливе хвилювання моря! І це лише поверхове змалювання…
Люд, що сидів на лавах, витягав запаси харчів. Їли з великим апетитом — хто шинку, хто холодне варене м'ясо або кров'янку, а хто пироги із сиром і медом або сухарі. Процес поглинання їжі часом переривався жартами й примовками (інколи не вельми пристойними), безтурботною балаканиною, голосним реготом. Продавці смажених бобів, коржів і пиріжків жваво збували свій товар плебеям, що розкуповували ці дешеві ласощі на догоду своїм дружинам і дітям. Згодом, аби утамувати спрагу, викликану смаженими бобами, покупцям доводилося нагукувати і продавців вина. Вони миттю осушували склянки кисляку, який крамарчуки без жодних докорів сумління збували як тускульське вино.
Родини багатіїв, вершників і патриціїв, тримаючись осторонь плебеїв, провадили веселу жваву бесіду, виявляючи підкреслено гордовиті манери. Із лоском вбрані чепуруни розстеляли килими на твердих кам'яних сидіннях, тримали розкриті парасолі над головами прекрасних матрон і чарівних дівчат, оберігаючи їх від палючих променів сонця. У третьому ряду, майже біля самісіньких Тріумфальних воріт, поміж двома патриціями сиділа неймовірно вродлива жінка. Гнучкий стан, струнка фігура, прекрасні плечі свідчили про те, що це була щира донька Рима.
3
Весталка — жриця давньоримської богині домашнього вогнища Вести, що давала обітницю довічної безшлюбності й цнотливості та зобов'язана була підтримувати невгасимий вогонь у храмі богині.