Іду форменно явитись командирові бригади. Спіткав, входячого в двір, вірний Яків та одразу і заголосив:
"Ой, пане коменданте! Що воно робиться, що воно буде?"
"А що сталось, в чім річ?"
"То з тією ж сестрою! Немає ніякого порядку!"
"З якою ще Сестрою?"
"Маємо сестру, не приведи Господи!"
" Якове! Що за сестра? При чім тут порядок?"
"То ви нічого не знаєте? Все у нас змінилось, як ця сестра приблукалась. Пан полковник цілий день сидять у неї, а "воно" всім вередує, командує, ганяє та тільки перед дзеркальцем пудриться, малюється, круте волосся та щирить зуби".
"Не бідуй, Якове, минеться. Полковник у себе?"
"Де там — сидять у сестри". — привітайся".
Яків скоро вернувся, червоний зніяковілий, злий.
"Я зайшов тихенько в сіни, мовчки заглянув в дірочку. Побачив, як "воно" лежить, задрало ніжки… та й вернувся".
"Піди ще раз постукай з сіней в двері та, не входячи, скажи голосно, що я жду на ґанку перед його квартирою"
Прийшов Дубовий, не заставляючи довго ждать.
Ого! Змінився, як я після тифів.
"Займай квартиру рядом, зарезервована. Завтра набалакаємось, а зараз мушу вертатись. При вечері спікаємось".
Мав рацію Яків. "Воно" обкрутило Івана міцно.
Вертаючись, зайшов привітаться з Савоськом, Герасимовим, Сергієм Дубовим. Вони жили разом. Привітались, розпитую про курені, переміни в бригаді, положення на фронті.
Якось невесело між ними. Відповідає переважно Герасимов.
В бригаді начальником штабу — сотник Рев'юк, галичанин, б. майор Генерального штабу австрійської армії.
Заступником к-ра бригади — полковник Гавришко. За часів "суду" над Болбочаном він тоже був осуджений на розстріл. Пристав десь в часі Зимового походу до нас, переважно їздив в обозі.
"З Запорожжя не видається!"
Колишнє право жило традиційно, особливо в 1-й і 2-й бригадах та нашій кінноті, чорношличному та Кінно-Зап-кім полках.
Дмитро Федоров тепер командує куренем, а Герасимов спішно формує окрему саперну сотню з правами к-ра куреня.
На фронті повний спокій. Одходимо в натискання разом з загальним фронтом "для вирівняння". Були дві поважніші потички, коли червоні поважно натиснули. Одкинуті з немалими стратами, тепер не жмуть, а тільки ідуть за нами. Дуже добре показав себе Жупінас, після Литвиненка. Кінно-Запорозький полк щодень набирає прикмет регулярної кінноти. Литвиненко забрав з нього більше половини в свою бригаду, а Жупінас кинув гасло збиратись до його полку кіннотчиків колишніх, не існуючих тепер полків. Таким чином зібрались сотні: Гайдамацька (Скоблик), Гордієнківська (…)[6],Сагайдачного (Гонта).
Полк невеликий, зате надійніший як сусід, можна на нього надіяться в скрутній хвилі, чого не можна сказать про Дяченка, хоть був утричі сильніший, а думав більше про себе; хіба під оком високого начальства змінявся, виявляючи велику особисту одвагу та хист доброго кіннотчика. Майбутність показала правдивість слів Герасимова, людини безсторонньої, думки незалежної.
Кинули од себе Савосько та Сергій, ще слово Герасимов. Чи був і бачився з Іваном? Чи пізнав сестру? Як дивлюсь на це? А всі уважають заховання його не поважним, каляючим нічим не заплямоване до цього ім'я, понижуючим в очах підлеглих.
Знаючи, як до мене ставляться, всі просять побалакать одверто, може, послухає. Вони, Євтушенко, Осьмак, близькі земляки і товариші по середній і військовій школах, молодший брат, уже говорили, та нічого не вскребли, тільки одсунули од себе.
Що ж, на вечері придивлюсь, прислухаюсь, то буду знать, з якого боку почать розмову.
Вечором в зібранні повно. Єсть в гостях Дяченко, прибули на визначену нараду к-ри куренів, десяток штабних старшин. Тримаюсь трьох, з котрими радився.
Входе Дубовий, пропускаючи невелику, тоненьку "сестру". Сідають рядом, близько куренні, Дяченко, його сотник Соловйов. Далі — Рев'юк, найдальше в чотирьох — ми, т. з. Савосько, Сергій, Герасимов і я.
Замічаю, як Іван кинув в мій бік кілька разів оком, та удаю, що зайнятий розмовою, не помічаю. Бачу, як часто там вибухає порушення. Чую: веселий сміх, голосна розмова. Прислухаюсь. Чи мене вухо не милить?
Розмова ведеться чистою російською мовою. Як же так? Глянув навкруги. Рев'юк мовчить, їсть спокійно, випив чарку, інші мовчки слухають, що там посередині говориться, у частини виступив вираз злості. А там розсипаються найголосніше Дмитро, Соловйов та ще кілько голосів, котрих не пізнаю.
Побалакаю завтра одверто, а сьогодні дивиться і слухать не хочу.
З'їв наскоро вечерю та піднявся, зробив загальний уклон, вийшов. Звичай не одходить од столу раніше командира порушив. Демонстративно вибравши протест.