З села спереду їде кіннота. Це чорні. Тепер Дяченко буде прикривать далі — ший путь до Волочиська. З плечей спала відповідальність.
Село велике. Тут приготовлено обід. Сотні розведено по хатах; жде нас ще з 20 км дороги.
Находжу Базільського і Дубового в одній хаті. Коротко складаю реляцію про проведений бій.
Згадую про відсутність командирів куренів в критичну хвилю. Обидва зрозуміли трохи замасковану іронію. Хвалять, розпитують докладніше. З свого боку хвалю всі курені, стійкість, дисципліну. Підкреслюю вартість окремих скромних старшин. Споминаю про поповнення патронів. Розходувано 3 500-4 000, здо буто 16000.
Дубовий розказує Базільському про нашу співпрацю, хвале в очі. В кінці обі даєм разом. Говоримо про завтрашній день, що нас чекає в Польщі. Вирушаєм до села Клинини.
Вечором розходимось по одведених квартирах. Село велике, ночують, крім бригади, батареї Кузнецова, Лощенка, обози 1-го порядку. В однім дворі міститься пароконний віз з старшинськими речами, Маруся і кінь Мокосія. Вихід визна чено після снідання о годині 10-й.
Охорону несе чорношличний полк, його роз'їзди чинять розвідки. Полк сильний, ночує рядом в 2–3 км. В разі появлення ворожих частин на час повідо мить, прийме на себе перший удар.
Спиться смачно. Поснідавши, готовимось до дороги.
Наступила мала зміна. Дяченко повідомив, що дорога на Волочиськ безпеч на. Роз'їзди ніде не спіткали червоних. Його полк, всю ніч несучи охорону, потре бує одпочинку. Наше вирушення одложено на годину 12, до Волочиська — не далі 25 км. Дійдемо на час. В Клининах і пообідаєм раніше.
Хазяйка варе борщ і вареники. Що треба, доставлено. Кухні шикують ранній обід. Запросив до себе старшин, сам переодіваюсь в нове убрання… Сергій по чистив чоботи, вони тіснуваті.
Миски, ложки на столі, господиня ставе борщ. Старшини поглядають на па руючий борщ з кільцями жиру, а я скачу на одній нозі, не можу натягти чобота.
І раптом загриміли вибухи гранат, шрапнелі, застрочили кулемети, здавалось, з усіх сторін.
"До сотень! Виводить за село вози!"
Старшини вибігли, а я стрибаю з тим чоботом.
Нарешті вискакую надвір, Антон в сідлі, жде, Єрченко з возом виїхав рань — ше. Стрільба густа, вулицею біжать козаки, свистять кулі, густо рвуться гармат — ні стрільна.
Панічна утеча здезорієнтованої струги[7] виносить за село. Поле покрите утікаючими без ладу. На. взгір'ї зіскакую на землю. Розкладаю руки: "До мене!"
Антона висилаю з кіньми наперед по дорозі внизу, де видно річку (Случ), не — далеке село, там, власне, біжать. Кажу, аби затримав кулемети. Хай стануть за мое — том на головнім шляху, один до мене. Що робиться з правого боку — не видно. В селі — крик і стрілянина. Скорим кроком доходжу до дороги внизу. Коло мене збирається щораз більша громада. Єсть і старшина Грибанов, Мойсеєнко-малий, козаки різних куренів. Всі з рушницями, ні одного з "льюїсом". Розгубленість.
Грибанова посилаю наперед, наказую проскочить до моста, занять по другім боці оборону. Всередині — Мойсеєнко, я — ззаду з бунчужним Вороною.
Село близько, коло річки дерева досить густо. З правого боку піднімається лагідно терен, криє видимість. В Клининах стрілянина затихла. Як можу, стараюсь привернуть лад і спокій. Зібралось по 200, ідем по четверо в ряд.
Де Антон? Хоть би одна тачанка! Що з рештою куреня?
Маю в руках японський карабін, на поясі — іспанський браунінг. Чи не осталась в Клининах шабля?
Спішу тепер наперед, де козаки починають вскакувать в двори. Село невелике. Раптом з тилу: "Ура-а!" Вискакує з-за гори кіннота. Біжу назад, кричу: "Стріляй!"
Падають розгублено кілька стрілів, рветься моя громадка, одна частина біжить в село, друга повертає між дерева до річки. Кіннота забігає вже з криком од села. Маю в кожушку дві "лимонки", одну за другою кидаю, вскакую між дерева. Річка — неширока, рядом, вкрита льодом. Випускаю п'ять патронів і бачу, як кинув рушницю один, другий. Шаблі в роботі. Кричу щосили: "За мною, до мосту!" Вскакую в річку, тонкий лід ламається, води по груди, холоду не чую.
На другім боці повертаюсь і бачу кіннотчика, що цілиться в мене. Моментально підкидаю карабін, стріляю і чую, як ударило, неначе тяжкою палицею, в праве плече. Кіннотчик хилився з коня набік. Ще бачив далі бунчужного Ворону і занесену над ним шаблю. Карабін випав з руки, зробилась вона тяжкою. Виступила кров, заливаючи рукав. Повернувсь і пішов перед себе це поспішаючи.