Ті, узявши хліб-сіль, пішли до Текелія, Текелій ласкаво їх прийняв і став розпитувать, хто в них кошовий, і старшина, і як вони прозиваються. От кошовий заявив себе, суддю Касана і писаря Глобу. «А се, – каже, показуючи на курінних отаманів, – теж військова старшина». От Текелій і попросив всіх сідати, а далі, розпитавши, що було йому треба, і пішов з ними у кіш; однак не один, а узяв з собою кілька офіцерів і охранного війська. Як побачив Текелій, що запорожці здаються йому ласкою, то зараз звелів одсторонить гармати. Прийшовши у кіш, спитав він кошового, до кого йому йти у гості; кошовий вклонився і запросив його і всіх офіцерів у свій курінь, та й угощав, чим бог послав, по нашому звичаю: у дерев’яних тарілках і дерев’яними ложками. Наївшись, Текелій подякував кошовому за обід і дуже дивувався, що такі смачні потрави їдять з дерев’яної посудини. Далі й спитав:
– Хто це у вас так смачно готує?
– Є у нас, – одвітив кошовий, – такі скусні кухарі.
От Текелій став прохать кошового, щоб він прислав йому одного кухаря, і обіщав кошовому подарувать два кам’яні блюда, а старшині і отаманові – по одному. «Щоб, – каже, – такі смачні потрави не їли з корит, а з блюд».
Почувши се, один з курінних отаманів, по прізвищу Строць[43], обізвався до Текелія:
– Хоч з корита, добродію, та досита, а хоч з блюда, так дохуда.
– По-яківському се він розмовляє? – спитав Текелій. – Нічогісінько я не розчовчу, що він розказує.
Так Строць і розтолкував цю приказку.
– Ви добродію, – каже, – їсте з блюда та худі[44], а ми їмо з корита досита – подивіться, які ми гладкі.
Після обід Текелій довго ще вештався по кошу, оглядав курені, пушкарню, козацькі пожитки, а там попрощався і пішов до себе і стояв ще біля коша обозом біля тижня. Поки стояли, кажу, обозом, офіцери і москалі частенько приходили до нас у кіш, а ми ходили до них, братались і гуляли по-козацькій. Тим часом Текелій призвав до себе кошового, суддю, писаря і прочитав їм ім’яний височайший указ; щоб вони їхали у Петербург. Так ото поїхали тільки кошовий і писар, суддя Касан занедужав і вмер, тут його у Січі посліднього і поховали. Випровадивши старшину у Петербург, Текелій вже став сам орудувать Січчю: привів козаків до присяги і трошки заспокоївсь, але довгенько ще стояв обозом, перейшовши на друге місце. Зоставшись січовики без старшини, почали потроху ворушиться, бо московські звичаї були їм не по нутру; от стали козаки думать та гадать, як би москаля в шори убрать[45], а самим десь помандрувать. Зібрали чоловіка з п’ятдесят козаків і послали їх до Текелія з хлібом, з сіллю. А що ви мені скажете, запорожчики? – спитав Текелій.
– От що, добродію, – кажуть січовики, – ми чули, що нам без письменного виду і білетів не можна з Січі йти?
– Так, запорожчики, так, – одказує Текелій, – нікуди відлучайтесь без мого відома.
– Так оце ж, для сього відома, – загомоніли козаки, – і прийшли ми, добродію: напишіть нам, будьте ласкаві, хоч один білет на всіх, бо ми будемо держаться купи і врозтіч не розпливемось.
– Добре, запорожчики, добре, – каже Текелій. Та який же перше був у вас звичай?
Та у нас, добродію, – загомоніли козаки, – про сі білети ні за наших батьків ні за дідів і чутки не було: хто куди схотів, той туди і мандрував.
– Куди ж оце ви, – спитав Текелій, – наміряєтесь йти з сими білетами і за чим?
До Тилигула[46], добродію, кажуть січовики, – до лями на заробітки, бо у нас нема ні сорочки, ні штанів, як бачиш, гола сірома; а ще ж, може, треба буде і подушне платить та й панам трохи уділить?
– Добре, запорожчики, добре, – одказує Текелій, зареготавшись. – Ідіть з богом, заробляйте та і в казну збирайте.
Чуємо, добродію, чуємо, – загомоніли козаки, вклонившись, та й пішли в канцелярію.
Призвав Текелій свого ад’ютанта і звелів йому написать один білет на п’ятдесят чоловіка і видать їм до рук. Як добули січовики той білет, і стали лагодиться в дорогу, зібрали увесь свій військовий риштунок, харчові клунки, знарядили кілька чайок та, сівши собі уночі, не тільки ті, що з білетами, а скілько їх улізло, може, чоловіка з тисячу, і гайда собі униз до Тилигула. Через кілька днів прийшло до Текелія з хлібом, з сіллю ще чоловіка з п’ятдесят за тими ж білетами та, добувши і собі, п’ятами закивали з товариством. Далі, як побачили січовики, що їм не боронять тих білетів, прийшли й треті, і четверті та, добувши сим побитом собі білети на всі сорок куренів, і помандрували під турка. Як побачило офіцерство, що в коші зостались тільки старі, сліпі та каліки, і зробили доношеніє Текелієві. Схаменувся Текелій, та у свиний голос – нічого вже, бач, робить, як кажуть, не продереш очей, продереш калитку!
46
Тилигул-річка вливається великим озером у Чорне морс. Сей лиман прозивався по-турецькій Дели-Гиль, по-нашому Скажене плесо. Сюди-то ходили запорожці на заробітки до лями (тягнуть неводи) (приміт. авт.).