А заложеніє собору «сице совершилось»: цариця з свитою з Нових Кодаків шествувала в каретах до похідної церкви. Преосвященний Амвросій совершав службу, і мене сподобив бог там бути, стояв посередині біля півчих. Цариця приїхала з імператором римським і французьким послом Сегюром. Потьомкін висадив її з карети і звів по ступеньках в церкву, бо палатка була на аршин вкопана в землю і вислана дорогими килимами. Цариця ввійшла в церкву з фрейлінами, душ їх, мабуть, з дванадцять, а римський імператор тільки заглянув і пішов з світлішим і генералами на місто заложенія собору. Проча ж свита і велике множество народу всякого чину і звання стояли навколо палатки; не тільки з нашої околиці позбирались, та ще й за сто верстов понаїздило і панів, і мирян ради сугубої причини: подивиться на заложеніє собору і «зріти» великую царицю. Як скінчилась служба божа, преосвященний підніс цариці хрест; от вона, приложившись, вклонилась на обидві сторони і пішла з процесією на те місце, де закладувався собор, в сопровожденії світлішого, бо під кінець служби прийшов і він в церкву. Хундаменту тоді ще не викопали, а наскоро порозчищали тільки доріжки, канави вже покопали після проїзду цариці, тільки там, де долженствував бути престол, викопали велику яму наподобіє склепу в сажень глибиною і в два – завширшки, з східцями, висланими килимами. В самім склепу була зроблена пічурка, ніби шухлядка, для положенія царської грамоти, вирізаної на золотій дскє. Процесія спершу рушила од полудня, а там повернула на восход сонця і, вийшовши на середину розчищеного місця, так і пішла аж до самого склепу. Преосвященний, ідучи з хрестом, окропив по обидві сторони свяченою водою і, дошедши до уготованого місця, спустивсь в склеп, а за ним – цариця, римський імператор і світліший. Преосвященний, совершивши церковноє славословіе по чиноположенію, прочитав молитву і освятив грамоту окропленієм. Далі цариця перехрестилась на восток сонця, узяла грамоту і сховала її в «уготованную» пічурку та ще й приложила золотих і срібних грошей, незвісно скільки, а бачив, туди ж їх положила, куди і грамоту. Поки се діялось, півчі співали многолєтіе цариці, а потім грала полкова музика і палили з гармат, а тим часом камінщики духом замурували склеп і зверху поставили кам’яний хрест. Цариця не одійшла, поки не скінчили всього як треба. Отак-то освятили і заложили собор о дванадцятьох престолах во ім’я св. преображенія господня. В той же день і час Половиця од уст самої цариці найменувалась Катеринославом в честь і во славу великої Катерини, і повелено було іменним указом того же року Кременчуцькую губерню[18]’ перевести в Половицю і найменувать Катеринославською губернею.
Теперечки треба ще тобі, паничу, розказать от що. Був тоді в Кременчуці купець Фалієв, може, чув про його, багатир на все царство. Розжився він, поставляючи на в армію прав’янт і винними одкупами, бо держав одкуп в Москві, Малоросії і Новоросії. Опріч сього були у його фабрики, і заводи: чавунні, селітряні і порохові. Так оцей-то, кажу, Фалієв, по совіту світлішого, ще до приїзду цариці в Нові Кодаки настроїв по всій горі, до архієрейського дому аж за богадільню, похідних палаток, неначе домики, і дуже гарно порозмальовував і убрав їх. Потьомкін думав, що цариця після заложенія собору буде в тих домиках кушать і спочивать; однак цариця тільки на них глянула, а не згодилась в них гостить, бо звеліла флотилії рушать к Ненаситцю, так квапилась туди, щоб подивиться, як судна будуть проходить через пороги. К Ненаситцю приїхала вона ще заздалегідь, і, поки флотилія підпливала, цариця обідала і трохи спочила. Як же зблизилась ік порогам, цариця приїхала до сього берега і з сієї скелі саме на тім місці, де повирубувані стопи, стояла і дивилась, а біля неї стояли римський імператор і Потьомкін. Спершу спустили через поріг царицин фрегат, котрим правив сам Півторацький. Як шубовснувся той фрегат в глибиню, як затріщав, дуже-таки величенький був, так і покрила його вода, неначе на той світ провалився, а цариці здалось, буцім він з людьми зовсім потонув, от вона й крикнула і очі закрила руками. Коли дивимось: разом вирнув, і понесло його, як по східцях, а світліший як гукне: «Спасьон, спасьон!» От цариця глянула і дуже зраділа, не так за свій фрегат, як за людей, що не потонули. За ними вже й другі, менші судна пройшли, і як Потьомкін доніс цариці, що вся флотилія невредимо пройшла через пороги і стоїть біля пристані, то цариця звеліла представить їй того лоцмана, що правив її фрегатом. Як привели, вона його пита: «Чи ти, Півторацький, отаман над лоцманами?» А Півторацький упав перед нею на коліна та й каже: «Я!» А цариця: «Жалую ж, – каже, – тебе за твою вірну службу поручником!» А далі й пита: «Є в тебе діти?» – «Є, - одказав Півторацький, – син по тринадцятому році». – «Так і сина твого, – каже цариця, – жалую прапорщиком!» Обіщала і грамоти прислать на чини, і дворянство їм і їхньому потомству. Наградила щедрою десницею і других: рульовим дала по три дубельтові червінці, а простим лоцманам по одному.
18
Кременчуцької губернії не було, а була Новоросійськая, а тільки губернське правленіє було в Кременчуці (приміт. авт.).