Розділ V
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Мегре спав тим неспокійним і водночас солодким сном, який огортає людину лише в холодній сільській хаті, де пахне хлібом, зимовими яблуками й сіном. Довкола нього гуляв протяг, і простирадла були холодні як сніг. Мегре лежав скоцюрбившись і боявся навіть поворухнутися, щоб не прогнати те тепло, яке було під ним.
З сусідньої кімнати час від часу долинав сухий кашель Жана Метейє. Потім почулися несміливі кроки — то встала Марі Татен.
Він ще кілька хвилин полежав. Запалив свічку, але вмитися крижаною водою із дзбана йому забракло відваги; він відклав туалет на потім і зійшов униз у пантофлях, без комірця й краватки.
Марі Татен поливала гасом дрова, що ніяк не хотіли горіти. Волосся її було накручене на папільйотки, і вона затаїлася, несподівано вгледівши комісара.
— Ще немає й сьомої… Кава ще не готова…
Мегре відчув якийсь неспокій. У тривожному забутті півгодини тому йому почулося, що проїхала якась машина. А Сен-Ф'якр стоїть осторонь магістралі. Тут майже не їздять машини, крім автобуса, який приходить до села раз на день.
— Автобус іще не пішов, Марі?
— Раніш, як о пів на дев’яту, він не відходить! Найчастіше о дев'ятій…
— Це вже дзвонять до утрені?
— Еге ж. Узимку вона о сьомій, а влітку о шостій… Якщо хочете погрітися…
Вона показала йому на вогонь, що нарешті запалав у каміні.
— Ти все ще не можеш наважитись казати мені „ти»?
Мегре вилаяв себе в думці, помітивши кокетливу усмішку на обличчі старої діви.
— Кава буде за п'ять хвилин…
Як слід розвидниться тільки о восьмій. Холод був іще пронизливіший, ніж напередодні. Піднявши комір пальта й насунувши капелюх на вуха, Мегре повільно пішов до церкви, де вже світилося.
Настали будні, і в церкві, було всього три жінки. І утреня проходила якось поспіхом. Священик надто швидко перейшов з одного кутка вівтаря до іншого. І занадто швидко повернувся, простяг до віруючих руки, щоб поблагословити їх, ковтаючи слова:
— Dominus vobiscum![7]
Служка, що ледве встигав за ним, витиснув із себе «амінь» і кинувся за своїм дзвінком.
А може, це було ознакою паніки, що насувається? Священик бубонів молитви і чути було, як після кожної фрази він переводив подих.
— Ite missa est!
Невже відправа тривала лише дванадцять хвилин? Жінки підвелися. Кюре читав уголос останнє євангеліє. Перед церквою зупинилась якась машина, і невдовзі на паперті почулися непевні кроки.
Мегре стояв у кутку бокового вівтаря, навпроти входу. Отже, коли розчинилися двері, той, що зайшов, опинився буквально віч-на-віч із Мегре.
То був Моріс де Сен-Ф'якр. Він так здивувався, що мало не позадкував, бурмочучи:
— Пробачте, я…
Але він присилував себе ступнути крок уперед і спробував прибрати гідного вигляду.
— Відправа вже скінчилася?
Граф не міг приховати свого збентеження. Під очима в нього були синці, як у людини, що не спала цілу ніч. Він приніс із собою холод.
— Ви приїхали з Мулена?
Вони розмовляли півголосом. Тим чаcом священик прочитав молитву після євангелія, і жінки позакривали свої молитовники, взяли парасольки й торбинки.
— Звідки ви про це знаєте? Я… я…
— Може, вийдемо надвір?
Священик і служка пішли до ризниці, а паламар загасив дві свічки, яких вистачило для тихої утрені.
Вийшовши з церкви, Мегре і граф побачили, що обрій посвітлішав. У ранковій пітьмі чіткіше вимальовувалися білі стіни близьких будинків. Жовта машина стояла на майдані під деревами.
Збентеження Сен-Ф'якра було очевидне. Він поглядав на Мегре з якимось здивуванням, можливо, тому, що той не поголився і був без краватки, хоч і в пальті.
— Ви встали сьогодні дуже рано!.. — буркнув комісар. — Перший поїзд, швидкий, відходить з Мулена о сьомій годині три хвилини…
— Нічого не розумію! Ви не поїхали поїздом через те що…
— Ви забули про Марію Васильєву…
Це так просто! І так природно! Присутність Морісової коханки в замку була небажана, отже, він відвіз її до Мулена машиною, посадив на паризький поїзд, повернувся і по дорозі зазирнув до освітленої церкви.
Однак Мегре це не задовольняло. Він намагався перехопити тривожні погляди графа, який, здавалося, чекав, а може боявся, чогось.
— Її важко назвати лагідною! — кинув Мегре.
— Вона знала кращі часи. Отже, ви розумієте, вона дуже вразлива… Зрозумівши, що я волів би приховати наш зв’язок…
— Він триває вже давно?
— Неповний рік… Для Марії це не так легко… У нас були досить тяжкі періоди…