«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього».
Отже, у цій концепції слову відводиться головна «творча» роль у будові Всесвіту. Ця ідея давня, як і сам світ. З неї можна припустити, що спочатку існувала монополія на знання, та врешті воно розпалося на мільярди дрібних фрагментів, які належать багатьом, але є частиною цілого. Ми й досі завдяки цим фрагментам будуємо світ, складаємо з них історії, через які пізнається життя. Але повернімося до когнітивних здібностей.
Найперша і найважливіша з них — це усвідомлення себе[3]. «Хто я? Що я роблю? Чого хочу? Що мені подобається? Чого варто уникати?» Між усіма цими питаннями — сотні тисяч років розвитку. Ця здатність найбільше відрізняє людину від тварини. Імовірно, вовк чи лисиця не страждають від того, що не знайшли власного призначення. Вони просто живуть за тими законами, які для них створила природа. Лише людина завдяки знанням постійно намагається знайти себе і дати відповіді на важливі для себе питання.
Наступна важлива здатність — пам’ять. Вона потрібна не лише для того, щоб згадати, куди саме сховав їжу. Чи не найважливіше її завдання — будувати майбутнє через досвід, який колись отримав. Здатність запам’ятовувати, з одного боку, стала надбанням — людина зрозуміла, що не варто з’їдати все й одразу, краще трохи залишити, щоб завтра не потрібно було знову полювати. З другого боку, піклування про майбутнє породило тривогу, яка стала для людини перманентним станом, але заразом допомогла розвинутися.
Не менш важливими є уява та фантазія. З них, здається, і починається створення історії. Адже в мене є слово, через яке я будую світ, і є досвід, у якому я перебував певний час, а через уяву й фантазію можу спробувати це все пояснити. Домислити, що саме я бачив, чув і відчував. Крім того, уявити — означає побачити щось ще, крім себе, опинитися там, де не був. Оскільки знань у давніх людей було дуже мало, і вони не містили раціональної й наукової основи, великі історії будувалися часто навколо страху й були актами покори перед природою або пояснювали її силу.
Так народилися перші міфи, які зараз ми сприймаємо як казки. Вони характерні як для доби дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення, так і для періодів, коли релігія та філософія вже були важливими складовими давніх держав: Єгипту, Греції, Римської імперії, Китаю.
Головне завдання міфу — через набір подій і фактів пояснити певний фрагмент світу. І що масштабніший цей фрагмент, то більший вплив він має на людину. Силу міфу добре ілюструє історія про мандрівку Христофора Колумба до Індії.
12 жовтня 1492 року його корабель причалив до нової землі. Колумб вважав, що це один з островів поблизу Індії. Він висадився на землю й назвав місцевих мешканців «індіанцями». Уявити, що це якийсь новий, нікому не відомий континент, він не міг, адже на той момент люди вважали, що відкрили весь світ. Усьому виною були «повні мапи світу», які складали тогочасні дослідники та географи, вважаючи, що світ саме такий, яким вони його бачили. Одну з таких мап і взяв Колумб у подорож.
У період між 1502 та 1504 роками італійський мореплавець Амеріго Веспуччі висловив думку, що ці острови насправді були не частиною Індії, а новим континентом. Його підтримало чимало впливових людей того часу. Згодом випустили оновлену мапу світу, у якій місце висадки європейських флотів, що прямували на Захід, уперше позначили як новий континент. Картограф помилково назвав його Америкою на честь італійського мореплавця, вважаючи, що це саме він відкрив ці землі. До речі, Христофор Колумб до кінця життя так і не визнав, що це був «Новий світ», а не Індія{7}. Корінні мешканці цього материка так і залишилися індіанцями.[4]
Сьогодні люди також складають чудові міфи. У мене є друг, який у розповідях про свої пригоди під час подорожей так сильно любить перебільшувати, що окремі епізоди більше схожі на подвиги Геракла, аніж на реальний досвід. У сучасному контексті міф часто сприймається як альтернатива науковому мисленню, як щось, що не містить очевидної доказової бази, але є невід’ємною частиною культури, адже значення має не тільки те, що ми знаємо, а й у що віримо.
3
Не сприйміть буквально. Перші люди навряд чи думали саме такими категоріями. Імовірно, перші усвідомлення себе виражалися в бажанні отримувати чуттєве задоволення від навколишнього світу. Наприклад, вийти на сусідній пагорб і насолодитися красою побаченого.
4
Цей міф добре ілюструє важливість доказового мислення. Перш ніж щось стверджувати, потрібно спочатку знайти факти й перевірити їх. Інакше можна заплисти геть не туди, куди плануєш.