Сукупність таких історій лягла в основу культур і релігій, з яких вийшли держави. Вони створюють колективні цінності, через які твориться майбутнє. Німецький соціолог Макс Вебер вважав, що домінантні в суспільстві переконання й мотивації визначаються його культурним насліддям. Цей спадок нині можна було б назвати «наративом». Загалом цей термін вказує не на конкретний сюжет, а на характерні риси загального сюжету, тобто на те, «як саме розповідається історія». У цьому сенсі наративами є лібералізм, комунізм, нацизм тощо, а їхній вплив породжує персональні історії людини[6].
Щоб проілюструвати значення терміна «наратив», я візьму дослідження під назвою «Огляд цінностей світу»{16}. Воно проводилося з 1981 по 2014 рік у 97 країнах світу й пояснює зміни у світогляді людей. На думку авторів дослідження, погляди на життя відіграють найважливішу роль у розвитку демократії, економіки, культури, а також впливають на ефективність управління.
У цьому дослідженні країни поділили згідно з класифікацією цінностей на дві великі категорії:
Цінності виживання / цінності самовираження: як укріплення безпеки та комфорту веде суспільство до пізнання себе.
Суспільства, що перебувають у категорії цінностей виживання, прагнуть насамперед почуватися в економічній і фізичній безпеці. Що сильніше людина відчуває захищеність і безпеку, то більше вона прагне «висловлюватися», а її цінність зростає.
Традиційні цінності / секулярно-раціональні цінності: як зміщення ролі релігії впливає на розвиток суспільства.
Суспільство з традиційними цінностями будується навколо ролі релігії — це те, що Вебер називав «зачаклованим світом». Щоб перейти до світських цінностей, має укріпитися роль науки та економічне зростання. Тоді такому суспільству будуть характерні високий рівень персональної свободи, самоповаги й толерантне ставлення до інакшості.
Яким, до прикладу, є український наратив у цьому разі і які історії ми розповідаємо в цьому контексті? Якщо поглянути на графік Інґлегарта—Вельцеля, можна побачити, що ми все ще живемо в межах цінностей виживання[7], отже, досить багато наших побутових історій крутяться навколо грошей, економії, спокою та тривоги, безпеки. У культурному сенсі ми ще не маємо достатньо ресурсу, щоб глибше усвідомлювати себе та свої потреби. Мій товариш, який працює у сфері туризму, жартував про наш наратив у сфері подорожей: «Подешевше, але щоб сервіс був на високому рівні».
Зазвичай людина переходить до цінностей самовираження, коли в неї з’являються додаткові ресурси — гроші та час. Це дає змогу думати про подорожі, освіту, творчість, а не лише про те, де взяти їжу та чим оплатити комуналку.
Як людина стала центром своїх історій?
Рух культури назустріч людині найпомітніше простежується в ідеях, що виникли в Європі у XV–XVIII століттях: середньовічний англійський індивідуалізм, протестантська етика та, звісно, гуманізм, який міцно пов’язаний з появою та укріпленням ролі науки в суспільстві{17}. Наукові досягнення сприяли технічному розвитку, через який відбувся перехід від аграрного до індустріального суспільства. Ефективність виробництва зростала, люди переходили від ручної до організованішої та складнішої у творчому сенсі праці, це вело до ширших культурних перетворень.
Якщо зобразити подальший рух у вигляді логічного ланцюга, він буде таким:
• Зростає економіка, і у людей з’являється більше грошей.
• Люди почуваються захищенішими.
• Зростає попит на освіту, її якість покращується. Це впливає на розвиток науки.
• Посилюється роль ЗМІ, які дають доступ до інформації, люди стають розумнішими та свідомішими.
• Зростає роль критичного мислення та доказовості, люди менше довіряють тому, що не підкріплюється фактами.
• Підвищується роль особистої незалежності.
• Збільшується кількість ефективних комунікацій усередині суспільства, люди краще взаємодіють між собою.
• Зростає соціальна незалежність людей.
Країни, що розпочали перехід від простої аграрної до складнішої та ефективнішої індустріальної економіки, врешті мали би дійти до постіндустріального етапу, у якому знання людини займають головну роль. Адже майже вся рутинна робота переходить машинам, а завдання людини — займатися безпосередньо «творчістю» процесу. Десь у середині цього процесу й відбувається перехід від «загального» до «конкретного», від суспільства в цілому — до людини особисто. Змінюються стосунки з Богом: він стає тим, у кого вірить кожна окрема людина. Догми витісняються, а на їхнє місце приходять аргументи та факти{18}. Людина більше не жертва, якою «природа» розпоряджається, як їй заманеться, її стосунки із собою стають більш інтимними та щирими. Велике значення починають відігравати почуття та цінність емоційного досвіду, зростає емпатія. Змінюється також наратив людини: від безсилля вона переходить до більшої відповідальності та свідомої готовності отримувати досвід.
6
Наприклад, деякі бабусі й дідусі і навіть батьки досі живуть наративом комунізму, впадаючи в ностальгію за «старими добрими часами». Це історії про хліб по 10 копійок, черги до автоматів з газованою водою та двома каналами телебачення.
7
Глибше зрозумівши цінності, я добряче зекономив собі нервів. Тепер після кожного візиту в Європу у мене не виникає бажання засмучено зітхати й нарікати: «Чому в нас не може все бути так само?». Тому що історія в нас геть інша.