Мені було цікаво, що лежить в основі надзвичайної здатності Стівена миттєво «фіксувати» візуальну картинку й досконало її відтворювати; як влаштоване його мислення і як він бачить світ. Але насамперед мене цікавила його здатність до вираження емоцій і стосунків з іншими людьми. Аутисти зазвичай страшенно самотні, нездатні на побудову стосунків з іншими, не здатні осягати почуття і кути зору інших людей, неспроможні на почуття гумору, грайливість, спонтанні дії чи здатність до творення — просто «розумні автомати», якщо оперувати термінами Ганса Асперґера. Але навіть побіжний погляд на Стівена справив на мене значно тепліше враження.
Упродовж наступних кількох років я чимало часу провів зі Стівеном і його вчителькою та наставницею Марґарет Г’юсон. Опублікування малюнків принесло Стівену широке визнання, і він розпочав подорож з метою зображення будівель по всьому світу. Ми разом побували в Амстердамі, Москві, Каліфорнії та Аризоні.
Я спілкувався з рядом фахівців з аутизму, включно з Утою Фріт у Лондоні. Ми говорили переважно про Стівена й інших савантів,[294] але коли я пішов, вона запропонувала мені зустрітися з Темпл Ґрандін,[295] талановитим науковцем з високофункціональною формою аутизму,[296] яку в ті дні лише починали називати синдромом Асперґера. Фріт сказала, що Темпл — надзвичайна, до того ж досить несхожа на дітей-аутистів, яких я зустрічав у лікарнях і клініках, вона має звання доктора філософії у галузі поведінки тварин і написала автобіографію.[297] Зі слів Фріт, стає дедалі зрозуміліше, що аутизм не обов’язково означає вкрай низький інтелект і нездатність до спілкування. Є деякі аутисти, які, можливо, відстають у розвитку і дещо нездатні прочитувати соціальні моделі поведінки, але вони абсолютно дієздатні й, можливо, багато в чому є дуже обдарованими.
Я домовився з Темпл провести вихідні в її будинку в Колорадо. На мою думку, це могло стати цікавою приміткою до історії про Стівена, над написанням якої саме працював.
Темпл докладала всіх зусиль, щоб бути люб’язною, але все ж було помітно: вона не дуже розуміє, що може діятися в головах інших людей. Вона наголошувала на тому, що сама думає не мовними, а дуже конкретними візуальними одиницями. Темпл дуже співпереживала рогатій худобі і, за її міркуваннями, «дивилася з точки зору корови». Це, у поєднанні з блискучими інженерними здібностями, зробило її всесвітньо відомим фахівцем із розробки людянішого устаткування для великої рогатої худоби та інших тварин. Мене дуже зачепив її гострий розум і прагнення спілкуватися, що так відрізнялося від інертності і, як здавалося, байдужості до інших із боку Стівена. Коли вона обійняла мене на прощання, я зрозумів, що мушу написати про неї довгу історію.
За кілька тижнів після того, як я надіслав історію Темпл до «Нью-Йоркер», мені випала зустріч із Тіною Браун, новим редактором журналу, яка сказала мені: «Темпл стане американською героїнею». Виявилося, що вона мала рацію. Зараз Темпл є героїнею для чималої кількості людей з аутичної спільноти в усьому світі, нею захоплюються завдяки тому, що вона змусила всіх нас подивитися на аутизм і синдром Асперґера не стільки як на неврологічні відхилення, скільки як на інші способи буття з власними унікальними схильностями й потребами.
У ранніх книгах я змальовував пацієнтів, які намагаються вижити й адаптуватися (часто в оригінальний спосіб) до різноманітних неврологічних станів і «відхилень», але для Темпл і багатьох інших, про кого я написав у книзі «Антрополог на Марсі», їхні «стани» були основою життя і часто джерелом самобутності чи творчих здібностей. Я дав книзі підзаголовок «Сім парадоксальних історій», тому що усі їхні герої віднайшли чи створили неочікувані пристосування до своїх розладів, кожен із них мав різного роду обдарування, що компенсували ці відхилення.
У 1991 році мені зателефонував чоловік (пишучи про нього в книзі «Антрополог на Марсі», я назвав його Вірджилом), який з дитинства був практично сліпим через ураження сітківки й катаракту. Тепер, у п’ятдесят років, він зібрався одружитися, і наречена спонукала його зробити операцію з видалення катаракти, — а що йому було втрачати? Вона сподівалася, що він почне нове життя зрячим.
294
Саванти (від фр. savant — «вчений») — особи з відхиленнями у розвитку (в тому числі аутистичного характеру), які мають видатні здібності в одній або кількох вузьких галузях знань, що контрастують із загальною обмеженістю їх особистості.
295
Мері Темпл Ґрандін (Mary Temple Grandin, нар. 1947) — американський доктор тваринництва і професор в Університеті Колорадо, активістка захисту прав аутистів і експерт із поведінки великої рогатої худоби. —
296
Синдром Асперґера — загальне порушення психічного розвитку, яке характеризується серйозними труднощами в соціальній взаємодії, а також обмеженим, стереотипним, повторюваним репертуаром поглядів і занять. Іноді називається формою високофункціонального аутизму (тобто аутизму, за якого здатність функціонувати відносно збережена).
297
Перша книга Темпл «Поява: ярлик аутиста» вийшла друком у 1986 році — тоді синдром Асперґера заледве розпізнавали. У ній вона розповідала, як «одужала» від аутизму — широко побутувала думка, що аутист не може вести повноцінного життя. Коли я зустрівся з Темпл у 1993 році, вона говорила вже не про «лікування» аутизму, а про сильні й слабкі сторони, які можуть проявляти аутисти.