Утім поміж глузливими шпичаками Мак невимушено займався хлопцевою освітою:
— Говарде, яка столиця Алабами?
— Монтґомері, ти, брудний сучий сину!
— Ага, правильно. Найбільші міста не завжди стають столицями штатів. А оці дерева — це пекани,[136] осьо, дивися!
— Та пішов ти, мені начхати! — пробурмотів Говард, але все одно витягнув шию, щоб подивитися.
За годину ми під’їхали до придорожнього кафе десь в алабамських нетрях, оскільки Мак запланував, що тут ми лишимося на ночівлю: воно називалося «Мандри щасливця».
Ми зайшли всередину по каву. Мак умостився, рішуче налаштувавшись і далі розважати мене «кумедними історіями», яких він мав у запасі жахливо нескінченну кількість і які поступалися його власному життєвому досвіду. Виконавши цей дружній обов’язок, він подався до натовпу, що зібрався навколо музичного автомату.
Суботніми вечорами далекобійники завжди збираються довкола музичних автоматів і конче намагаються саме у той час встигнути до придорожніх кафе. Зокрема, автомат у «Мандрах щасливця» є особливо популярним, оскільки має чудову колекцію пісень, тих дорожніх епопей, що їх так люблять водії: грубих, соромітних, смутних чи мрійливих, але незмінно енергійних і ритмічних, сповнених особливого емоційного піднесення, яке наповнює чарівністю саму поезію руху й нескінченних доріг.
Далекобійники, як правило, натури відлюдькуваті. Але часом — скажімо, у такого штибу придорожніх кафе, слухаючи якийсь до болю знайомий запис, що виривається з динаміків музичного автомата — вони починають ворушитися, без зайвих слів чи дій раптово перетворюючись із млявого натовпу на горду спільноту: кожен із них — ще безіменний, випадковий попутник — усвідомлює свою солідарність із тими, хто довкола, а також із тими, про кого йдеться у піснях.
Цього вечора Мака та Говарда, як і всіх інших, охопив захват та гордість, і вони мимоволі полишили межі своїх «я», занурившись у позачасові мріяння.
Близько опівночі Мак різко сіпнувся, а тоді смикнув Говарда за комір.
— Добренько, друже, — сказав він. — Треба нам знайти, де подрімати. Хочеш перед сном прочитати молитву далекобійника?
Він витягнув із записника зіжмакану картку й простягнув мені. Розгладивши її, я прочитав уголос:
Дай, Боже, сил проїхать цей маршрут
За США валюту — не до розваг нам тут.
Щоб шини не здувались на ходу,
І з двигуном було все до ладу.
Щоб зважування й КТШ[137] пройшов,
МС[138] щоб відпустив мене й пішов.
Хто ледь повзе — то іншим хай шляхом,
Молю, не зводь з жінками за кермом.
Прокинуся в кабіні, що смердить,
Дай встати там, де можна шинки ухватить.
Кави — міцної, жінок — слабких,
Офіціанток милих — не бридких.
Щоб бензин дешевшав, дорога тішила,
Як повернуся, дай, Боже, в ліжко я.
Зроби це, Боже, дай ще дрібку талану,
Й цей бісів бублик ще не раз крутну.
Мак притяг у кабіну ковдру й подушку, Говард заповз у закуток поміж меблями, а я примостився на купі лантухів біля мотоцикла (обіцяне ліжко з балдахіном було спереду кузова, поза межами досяжності).
Я заплющив очі й нашорошив вуха. Мак із Говардом перемовлялися через щільні перегородки вантажівки. Приклавши вухо до фрагмента ґратчастого каркасу, я вловив й інші звуки — десь жартували, пиячили, кохалися — цей шум долинав із довколишніх вантажівок, вловлений антеною мого слуху.
Далі я вдоволено влігся, почуваючись у цій темряві, ніби в акваріумі звуків, і дуже швидко провалився в сон.
Неділя була днем відпочинку, як у «Мандрах щасливця», так і в усій Америці. Крізь скляну шибку наді мною пробивалося світло, пахло соломою і ряднами, а також шкіряною курткою, що слугувала мені за подушку. На мить мені здалося, що я десь у величезному хліві, а потім я раптово все згадав.
До мене долинули м’які звуки дзюрчання води, що раптово зринули й помалу стихли, наприкінці відзначившись двома тоненькими струменями. Хтось мочився біля вантажівки — нашої вантажівки — відзначив я, піддаючись раніше незнаному почуттю власності. Я виліз із купи лантухів і навпочіпки прокрався до дверей. Струмінь, що стікав по колесу до землі, і від якого йшла пара, явно свідчив про злочин, але кривдника уже й слід загув.
Була сьома ранку. Я вмостився на високу сходинку кабіни водія і почав шкрябати у своєму щоденнику. На сторінку впала тінь — піднявши погляд, я упізнав водія, якого невиразно бачив минулого вечора в затягнутому димом кафе. Це був Джон, білявий донжуан із «Мейфлавер Транзит Ко.», і, можливо, саме він мочився на наше колесо. Ми трохи потеревенили, він розповів мені, що виїхав з Індіанаполіса — нашого наступного пункту призначення — минулої ночі: там ішов сніг.
136
Пекан — вид деревних рослин сімейства горіхові, поширений на південному сході США, від південних районів штатів Айова та Індіана до Техасу і Міссісіпі включно.
137
Комісія з торгівлі між штатами (Interstate Commerce Commission, ICC) — регуляторна агенція у США, створена 1887 року, що призначена регулювати розмір тарифів та якості послуг під час транспортування товарів між штатами.
138
Мировий суддя (Justice of the peace, JP) — судовий чиновник молодшого рангу, обраний або призначений уповноваженою комісією для підтримання правопорядку. Розглядає адміністративні правопорушення, дрібні цивільні та кримінальні справи, порушення правил дорожнього руху тощо.