Інший університетський колега, Ентоні Веріті, досліджував гострий неврологічний синдром, що виникав у піддослідних тварин, яким давали імінодіпропіонітрил (ІДПН).[154] Наприклад, миші після цього впадали у дике збудження, безупинно гасали колами чи бігали задом наперед. Це супроводжувалося мимовільними сіпальними рухами, випинанням очей та пріапізмом.[155] Вони також зазнавали значних аксональних змін, що, однак, відбувалися в активаційній системі мозку.
Для опису такої безупинної активності тварини часом вживають термін «миша у вальсі», але таке «пристойне» словосполучення зовсім не відображає приголомшливої серйозності синдрому. Звичну тишу неврологічного відділення тепер прорізали пронизливий вереск і пищання вкрай збуджених мишей. Попри те, що миші, отруєні ІДПН, значно відрізнялися від щурів із дефіцитом вітаміну Е, які волочили розпластані задні кінцівки, і від людей, які страждали на хворобу Галлервордена-Шпатца або нейроаксональну дистрофію немовлят, складалося враження, що ці випадки об’єднує однакова патологія — серйозні ушкодження стосуються лише аксонів нервових клітин.
Хто ж міг подумати, що такі різні синдроми в людини й тварини, вочевидь, були породжені тією самою аксональною дистрофією, хоча вона і вражала різні ділянки нервової системи?
Коли я переїхав до Лос-Анджелеса, мені почало бракувати ранкових недільних поїздок до Стінсон-біч із друзями-мотоциклістами, тож я знову почав їздити сам. На вихідних влаштовував собі довжелезні поїздки. Щойно у мене з’являлася змога вшитися раніше з роботи у п’ятницю, я сідлав свого скакуна — іноді думав про свій мотоцикл як про коня — і вирушав у напрямку Великого каньйону, розташованого за 800 кілометрів, проте прямою трасою 66. Я їхав уночі, лежачи долілиць на баку. Потужність байка усього 30 кінських сил, але коли я лягав таким чином, то міг витиснути понад 160 кілометрів за годину. Зігнувшись отак, я міг годинами вести мотоцикл на максимальній швидкості. Освітлену фарою (чи місяцем, якщо його було видно) сріблясту дорогу засмоктувало під переднє колесо, а в мене часом виникали чудернацькі викривлення сприйняття та примарні видіння. Іноді я відчував, як викарбовую лінію на поверхні Землі, а іноді нерухомо висів над землею, а вся планета тихо оберталася піді мною. Я зупинявся лише на заправках, щоб наповнити бак, розпрямити ноги й обмінятися кількома словами з оператором. Якщо я їхав з максимальною швидкістю, то міг дістатися Великого каньйону вчасно, щоб побачити схід сонця.
Іноді я зупинявся у невеликому мотелі недалеко від каньйону й уривав трохи часу для сну, але зазвичай ночував просто неба у спальнику. Часом це було ризиковано — і не лише через ведмедів, койотів чи комах. Однієї ночі, прямуючи безлюдною 33-ю трасою, що вела від Лос-Анджелеса до Сан-Франциско, зупинився на нічліг і розстелив спальник на землі, на якій розташувалося, як мені здалося у темряві, природне ложе із прекрасного м’якого моху. Дихаючи свіжим пустельним повітрям, я дуже добре спав, але зранку усвідомив, що влігся на величезному скупченні грибкових спор, які, вочевидь, вдихав усю ніч. Це були кокцидії — горезвісні гриби родом із Центральної долини, які могли спричинити що завгодно — від легкої недуги органів дихання до так званої долинної лихоманки, а в окремих випадках і пневмонії чи менінгіту зі смертельним наслідком. Нашкірний тест на грибок дав позитивний результат, але, на щастя, минулося без симптомів.
На вихідних я блукав Великим каньйоном або ж іноді каньйоном Оук-Крік, забарвленим чудовими червоно-багряними кольорами. Часом навідувався до Джерома, міста-привида (лише через роки його привели до ладу для туристів), а якось проїхався до могили Вайетта Ерпа, одного з найромантичніших персонажів Дикого Заходу.[156]
У неділю вночі я повертався до Лос-Анджелеса і завдяки витривалості, властивій молодому організму, приходив у понеділок о восьмій ранку на обхід бадьорий і свіжий, а мій вигляд заледве свідчив про те, що упродовж вихідних я проїхав понад 1,5 тисячі кілометрів.
Деякі люди (мабуть більше у Штатах, аніж у Європі) мають «пунктик» проти мотоциклів і мотоциклістів — фобію чи ірраціональну ненависть, що спонукає їх до дії.
Уперше я зіткнувся з таким у 1963 році, неквапливо проїжджаючи бульваром Сансет, насолоджуючись погодою, — це був чудовий весняний день — і нікого не чіпаючи. Помітивши у дзеркалі заднього виду автомобіль, я жестом запропонував водію обігнати мене. Він прискорився, проте порівнявшись зі мною, раптово зробив віраж у моєму напрямку, змушуючи мене рвонути вбік, щоб уникнути зіткнення. Мені й на думку не спало, що він зробив це навмисно — я вирішив, що він просто напідпитку або ще толком не вміє кермувати. Обігнавши мене, він сповільнився. Я також пригальмував, аж поки він жестом не показав, щоб я його об’їхав. Варто було мені це зробити, як він різко розвернувся посеред дороги, і я лише дивом проскочив у сантиметрі від нього. Цього разу сумнівів у навмисності не було.
154
ІДПН і супутні сполуки призводять до надмірного збудження і гіперактивності не лише у ссавців, а й у риб, коротковусих прямокрилих і навіть в одноклітинних.
155
Пріапізм — тривала та болюча ерекція статевого члена, що не супроводжується статевим збудженням та статевим потягом.
156
Вайетт Ерп (Wyatt Berry Stapp Earp, 1848–1929) — американський картяр, охоронець закону часів освоєння американського Заходу, став добре відомим завдяки книгам і фільмам у жанрі вестерн.