Занурений спершу в хімію, а згодом у біологію, я не особливо усвідомлював, що відбувалося довкола мене — чи в мені — у школі я ні на кого не западав (хоча мене не лишала байдужим скульптурна репродукція у натуральну величину, що стояла нагорі сходового маршу — знаменита статуя оголеного, з виточеними мускулами Лаокоона, який намагається врятувати синів від змія). Я знав, що деяких людей жахає сама ідея гомосексуальності, підозрюючи, що саме так було і з моєю матір’ю. Тому я і сказав батькові: «Тільки не кажи мамі: вона не зможе цього стерпіти». Певно, не варто було говорити цього й батькові. Загалом я вважав, що моє статеве життя не має нікого, окрім мене, обходити. Це не було таємницею, але й не мало стати предметом обговорень. Мої найближчі друзі Ерік і Джонатан були в курсі, проте ми майже ніколи про це не говорили. Джонатан якось сказав, що вважав мене «асексуалом».
Усі ми — творіння певного виховання, своїх культур, своїх часів. Я мав постійно нагадувати собі, що моя мати була народжена у 1890-ті, вихована за ортодоксальними традиціями, а також що в Англії 1950-х років гомосексуальна поведінка вважалася не просто збоченням, а кримінальним злочином. Я мав пам’ятати, що секс, як релігія чи політика, був однією з тих сфер, де загалом розважливі та пристойні люди можуть виявляти сильні ірраціональні почуття. Мати не хотіла бути жорстокою чи бажати мені смерті. Зараз я розумію, що вона просто була приголомшена і, певно, шкодувала про свої слова, заштовхавши їх у потаємний закуток своєї свідомості.
Та ці слова ще довго не давали мені спокою, зігравши ключову роль у стримуванні й сповненні почуттям провини у тому, що мало би стати вільним і радісним вираженням сексуальності.
Мій брат Девід зі своєю дружиною Лілі, знаючи, що мій сексуальний досвід є дуже скромним, списували це на сором’язливість і вважали, що гарна жінка та бодай один добрячий трах налагодять справу. Під час різдвяних свят 1951 року, після мого першого семестру в Оксфорді, вони взяли мене до Парижа, маючи на меті не лише споглядання визначних місць — Лувру, собору Паризької Богоматері, Ейфелевої вежі, — а й для того, щоб відвести мене до якоїсь жалісливої повії, яка перевірила б мене на ділі, майстерно й терпляче навчивши премудростей сексу.
Отже, було обрано підходящу за віком повію з відповідним характером. Девід і Лілі спершу провели з нею бесіду, пояснивши їй ситуацію, після чого я пішов до її помешкання. Я був таким наляканим, що мій пеніс обм’як, а яєчка немовби хотіли сховатися у черевній порожнині.
Повія, яка нагадувала одну з моїх тіток, одразу ж зрозуміла у чому річ. Вона добре володіла англійською (це було одним із критеріїв відбору) і сказала: «Не хвилюйся, ми натомість мило посидимо за чаєм». Вона дістала чайне приладдя і птифури,[18] поставила чайник і поцікавилася, який чай мені до вподоби. «Лапсанг, — відповів я. — Полюбляю аромат диму». Тоді до мене вже повернулися голос і впевненість, і ми невимушено теревенили, смакуючи чай.
Я пробув у неї з півгодини, а тоді пішов. Брат із дружиною чекали мене надворі.
— Як це було, Олівере? — з натиском запитав Девід.
— Неймовірно, — відповів я, обтрушуючи крихти з бороди.
Коли мені виповнилося чотирнадцять, уже було зрозуміло, що я стану лікарем. Двоє моїх старших братів, як і наші батьки, були медиками.
Однак я не був певен, що хочу стати лікарем. Тому більше не міг плекати честолюбні прагнення стати хіміком — ця наука сама собою випередила неорганічну хімію XVIII i XIX століть, що мене так захоплювали. Проте у чотирнадцяти- чи п’ятнадцятирічному віці, надихнувшись своїм шкільним учителем біології та Стейнбековим «Консервним рядом»,[19] я вирішив, що хочу стати біологом океану.
Ставши стипендіатом Оксфорда, я постав перед вибором: піти зоологічним напрямком чи податися на підготовчі курси при медичному коледжі й вивчати анатомію, біохімію та фізіологію. Найбільшу цікавість у мене викликала фізіологія відчуттів — як ми бачимо кольори, різкість, рух? Як ми взагалі щось розпізнаємо? Як візуально осягаємо світ? Це почало цікавити мене ще змалечку через те, що я страждав на очні мігрені,[20] адже окрім сліпучих зиґзаґів, передвісників нападів, іноді упродовж аури[21] я міг втрачати відчуття кольору, різкості чи руху, а то і взагалі здатність будь-що розрізняти. Ці жахливі, проте заворожливі образи могли зринати переді мною, невиразні й поруйновані, а тоді набути чітких обрисів і відтворитися знов — і це упродовж кількох хвилин.
18
Птифур (фр. — petit fours) — асорті з маленького печива або тістечок, що найчастіше готується з однакового тіста, але відрізняється оформленням і доповненнями.
19
«Консервний ряд» (Cannery Row, 1945) — роман американського письменника Джона Стейнбека про мешканців Консервного ряду (промислового району Монтерея, Каліфорнія), де розміщений консервний завод. Дія роману відбувається у часи Великої депресії.
20
Очна мігрень — мігреневі головні болі, що супроводжуються порушенням зору, втратою зображення на окремих ділянках поля зору чи навіть тимчасовою сліпотою одного ока.
21
Аура — неврологічні симптоми мігреней, що виникають через короткочасну кисневу недостатність унаслідок спазму кровоносних судин, що їх живлять. Проявляється у вигляді зорових та мовленнєвих порушень, розладів чутливості.