Хоч я і не здобув ступеня з психології, але час від часу відвідував лекції на відповідному факультеті. Саме там я побачив Джеймса Джерома Ґібсона,[38] сміливого експериментатора й теоретика візуальної психології, який прибув до Оксфорда у творчу відпустку з Корнелльського університету. Ґібсон недавно опублікував свою першу працю «Сприйняття видимого світу» та із задоволенням давав нам бавитися зі спеціальними окулярами, що в одному оці чи й в обох давали перевернуте зображення. Ніщо не видавалося химернішим, ніж бачити, як світ перевертається догори дриґом, і все ж таки через певний час мозок адаптувався до цих змін, переорієнтовуючи бачення довколишнього зримого світу (лише для того, щоб виявилося, що світ знову перевернувся з ніг на голову, коли знімеш ці чудернацькі окуляри).
Мене полонили також і оптичні ілюзії, що були демонстрацією того, як розум, інтуїція та й навіть здоровий глузд беззахисні перед силою сприйняттєвих спотворень. За допомогою Ґібсонових окулярів, що продукують зворотне зображення, проявлялася здатність розуму коригувати оптичні викривлення, а водночас оптичні ілюзії є доказом його неспроможності виправляти відхилення у сприйнятті.
Річард Селіґ.[39] Минуло шістдесят років, а я і досі бачу перед собою його обличчя та лев’ячу манеру триматися, відколи 1953 року вперше побачив цього чоловіка під стінами оксфордського коледжу Маґдален. Ми розговорилися. Припускаю, що саме він розпочав розмову, адже я завжди був надто сором’язливим, щоб першим іти на контакт. А його надзвичайна врода ще більше сповнювала мене відчуттям ніяковості. Під час тієї першої розмови я дізнався, що він стипендіат премії Родса й поет, а також що він уже встиг поперебиватися низкою нерегулярних заробітків у Штатах. Він знав про світ значно більше за мене, навіть із урахуванням різниці у віці (йому було двадцять чотири, мені — двадцять). Його знання були значно ширшими, ніж у більшості студентів старших курсів, що після школи одразу вступили до університету, не отримавши перед тим жодного досвіду справжнього життя. Його в мені щось зацікавило, і ми невдовзі потоваришували. Ба більше, я в нього закохався. Це почуття прийшло до мене вперше у житті.
Я закохався у його обличчя, його тіло, його розум, його поезію — у все, що було в ньому. Він частенько приносив мені щойно написані вірші, а я показував йому свої есеї з фізіології. Гадаю, не я один мав до нього почуття: були й інші — як жінки, так і чоловіки, яких не могла не привабити його надзвичайна врода, видатні таланти, енергійність і любов до життя. Селіґ вільно оповідав про себе, про опанування поетичного ремесла під началом поета Теодора Рьотке,[40] про дружбу з багатьма художниками і про те, як він, пробувши рік художником, усвідомив: якими б не були його таланти, його справжня пристрасть — це поезія. Річард часто тримав у голові образи, слова, поетичні рядки, місяцями свідомо чи мимовільно опрацьовував їх, зрештою перетворюючи на завершені вірші або ж полишаючи ідею про них. Його поезію друкували в Encounter, The Times Literary Supplement, Isis і Granta, а великим його прихильником був Стівен Спендер.[41] Я вважав його генієм, чи принаймні геніальною особистістю у процесі становлення.
Ми ходили з ним на довгі прогулянки, обговорюючи поезію та науку. Річарду подобалося слухати мої захоплені розмови про хімію і біологію, під час яких сором’язливість полишала мене. Попри те, що я усвідомлював свою закоханість у Річарда, втім дуже боявся це визнавати. Материні слова про «огиду» спонукали мене помовкувати про те, хто я такий. Однак якимось незбагненним, дивовижним чином любов до такої людини сповнювала мене почуттям радості й гордості. Одного дня із завмиранням серця я сказав Річарду, що закоханий у нього, не уявляючи, якої реакції слід чекати. Він обійняв мене, схопив за плечі й промовив: «Я знаю. Я не такий, але я ціную твоє ставлення і теж люблю тебе — по-своєму». Після цих слів я не відчув себе покинутим чи нещасним. Він якомога делікатніше сказав те, що мав, і наша дружба тривала. Тепер, коли мої болючі й марні бажання було приглушено, я відчув, що мені стало легше спілкуватися з Річардом.
38
Джеймс Джером Ґібсон (James Jerome Gibson, 1904–1979) — американський когнітивний психолог у галузі зорового сприйняття. Один із основоположників екологічного підходу до перцептивної активності.
41
Стівен Спендер (Stephen Spender, 1909–1995) — британський поет, прозаїк та есеїст.