ним частує їх. Словом, своїми вчинками, аж до дефлорації молодої в зазначеному випадку, він завше й скрізь заступає молодого, роля якого майже цілком пасивна, наче він ще недоліток, як це, мабуть, колись і було в дійсності. Гадку Смірнова іце й тому можна припустити, що на Україні роля дружка завше припадає братові жениха, і тільки тоді, коли він не має брата, ролю цю призначають одному з найближчих приятелів молодого.
Як ми це вже зазначали, індивідуальний шлюб залишив в українському весіллі найстародавніші сліди, як-от умикання тощо. Серед цих фактів, що їх певні дослідники відносять до дуже давньої доби, знаходяться деякі такі, що їх, на нашу думку, треба було б віднести до відповідно нової доби, як, на приклад, звичай звати молодих князем та княгинею, а членів дружини — боярами; цей факт особливо вражає, коли його зіставити з цілим характером поїзду молодого, що має цілком військовий вигляд, цебто наподоблює дружину старих слав’янських князів, на чолі якої вони виступали проти ворога. Все-таки звичай звати молодих князем та княгинею дуже ріжно коментують ріжиі автори, які досліджували це питання. Сніігирев виводить титул князя від імени, іцо його давали сонцю, а титул княгині — від місяця 161. Афанасьєв бачить тут поетичну концепцію про шлюбне єднання вогню та води 50. Ор. Міллер припускає подібність, що існує між словом князь та санскритським корнем gan (родити), і гадає, що це ім’я мусить означати вождя роду
Щодо нас, то, згоджуючись, що це останнє припущення не слід відкидати, ми стоїмо за наближення, яке робить Костомарів 364 між посадом, що на ньому сидять молоді, і столом, князівським престолом, і гадаємо, що було б більше рації шукати пояснення цього титулу в обставинах чисто історичного ряду. Без сумніву, більшість елементів, що з них складаються український шлюб, належать до дуже далекої історичної доби, що умикання це елемент, мкнй підноситься саме до цієї доби, але драматичні форми, яких набрали ці елементи, наподоблення їх, склалися, мабуть, уже в первісну епоху історії Руси. заховавши, як ми це бачили, дуже характеристичні риси цієї доби. Князь та його дружина, їх взаємовідносини, подробиці походу навіть •і метою умикання молодої — всі ці факти, переказані в українських весільних піснях, заховують таку незвичайну свіжість і виявляють у своїх основних рисях таку вражаючу ідентичність з історичними піснями, які оповідають нам про військові походи князів ш\ що ми вважаємо нашу гіпотезу за цілком припустну. Тому ми дозволяємо собі поминути ріжні пояснення, що базуються на міфології та стосуються до поезії. Можна також припустити, що молоді дістають цей титул князів завдяки гіперболізму, що так яскраво виявляється у весільних піснях і що такий властивий пісні взагалі. Напр., дружка, при бувши з Львова чи Київа, пришиває до шапки молодого квітку шовковою ниткою, золотою голкою тощо. Але серед усіх гіпотез, що їх можна створити иа історичному підкладі, мабуть, найправднвіша була б така: в ті далекі часи молодий справді міг діставати титул князя, вождя дружини, зорганізованої ad hoc з його товаришів, як про це говорять нам історичні пісні та як це було н дійсності, коли князь Володимир, напр., доконав умикання Рогніди. Не треба забувати того факту, що, по словах Правил митрополита Іоанна (ХІ ст ), «народ був переконаний, що шлюб існує тільки для бояр та для князів» ; звідси можна зробити порівняння між князем та молодим.