Мал. І Несуть ce Бориса на погре- Мал. 2. бенмя Із »Сказання про святих Бориса та Гліба».
санях (вгорі напис: несуть святого Бориса на похорон); і третя (мал. 2) — труну св. Гліба, також поставлену на сані; їі завозить до церкви чоловік, тягнучи сані на мотузах. За труною єпископ у священному одязі; чоловік, що тримає митру, та якийсь чоловік у киреї — мабуть, князь. Вгорі напис: Везуть святого Гліба на санях у кам’яній труні.
Тіло князя Ізяслава, вбитого в бою 3 жовтня 1079 р. на Нежатському полі, везли до Київа на судні, але на березі Дніпра його поклали на сані і таким способом перевезли до церкви. Тіло князя Михайла-Святополка, що вмер у травні 1113 p., було також покладене на сані та перевезене до Михайлівської церквн. Таким самим способом везли на санях тіла й багатьох инших київських князів, про що переказано, з усіма подробицями про їх похорон, в праці Анучина.
Вся ця серія фактів вказує нам на те. шо в Київській Русі існував звичай перевозити мерців на саних і шо цей звичай був цілком ритуальний, бо ж цього способу вживали не тільки зимою, але й літом. Фраза із заповіту Володимира Мономаха, де цей князь каже, шо він вирішив скласти свої останні поради дітям, *сид.ччи вже на санях», не залишає шодо цього жадного сумніву. Вживання саней для похорону було так поширене, то наведеним виразом можна було користатись для означення близької смерти 1 справді, ми знаємо з літопису, шо святого Феодосія, який був ше живий, але вже відчував наближення емеріи, перенесли монахи до церкви в санях «братія посадовила його в сані та занесла його до церкви». Констатуючи цей звичай, принаймні починаючи з X століття, ми можемо простежити його по літописах до XIV ст., коли він починає зникати, щоб знову з’явитися пізніше, з одного боку, при дворі московських князів, а з другого — знову таки на Україні.
ХШ століття було епохою остаточного формування нової слап'янської нації великоросів, чи москвітів, нації, шо витворилась, по-перше, зі слав'янських колоністів, а по-друге, з ріжних народів, здебільшого фінських, які жили колись на просторі, що його тепер займає центральна та північна Росія. Старовинна, цебто Київська Русь, атакована від суздальських князів, знесилена від татарського нападу, стала частиною Великого Князівства Литовського, в той час ик нова, а саме иівнічно-східни Русь, централізована під московськими царями, утворила Московську державу. З часів цього поділу Mti стоїмо перед фактом незвичайно цікавим з погляду етнографії та фольклору. Всі старовинні звичаї, як, наприклад, шлюбний ритуал, похорон тощо, переховались у Москві серед вищої класи, при дворі царів, у той час як у старовинній Русі, що починає з цієї епохи носити назву України, навпаки, вищі класи були більш-менш європеїзовані, чи скорше полонізовані, а старовинні звичаї заховались тільки серед простого люду, серед класів нижчих. І вживання саней для похорону спіткала та сама доля. Всіх московських царів, до Петра і, возили в трунах на санях, літом так само, як і зимою. Дуже докладні досліди Анучнна виказують нам, що для ці fi церемонії споруджували спеціяльні сані, пишно оздоблені, що служили не тільки для перевозу тіла вмерлого царя, але також для вищого духовенства та особливо для царівен, що брали участь у похоронному поході. Крім похорону, сані вживались також і при инших релігійних церемоніях як більш-менш ритуальний засіб перевозу. Московські митрополити та патріярхи брали участь у процесії, сидячи на санях.
На Україні все це склалося цілком протилежним способом. Вживання саней для похорону заховалося тільки серед нижчих клас: у міщан та лише почасти у сільської шляхти, що зосталась ще вірною старовинним національним традиціям На жаль, щодо похорону, то нам бракує й тепер ще пам’ятників з XV та XVI століть. Один документ з XVII століття, що ми його маємо до свого розпорядження, виказує нам, що вживання саней для похорону весі, час заховувалося на Україні, але цей самий документ дає право думати, що цей звичай, здається, підліг певній зміні. Ми бачимо, шо в старовинних князівських похоронах (на жаль, відомостей про звичайний похорон ме переховалося в літописах) транспорт похоронних саней виконували люде, які або несли їх на плечах, або тягли на мотузках. Наш документ з XVII ст. вка-зу52 на те. що за тих часів люде вже не транспортували саней, а в них запрягали волів, і це теж було ритуальним явищем та заховалося й до наших часів; щодо вживання коней у цих обставинах, то це вважалося,— вважається ще й тепер,— мало відповідним. Ми побачимо далі, що гадана зміна дуже сумнівна, бо вживання волів, мабуть, дуже старовинне; але тепер ми розглядаємо тільки сані в похоронному ритуалі XVII століття. В одній юридичній протестації, поданій до суду в листопаді 1690 p., волинський урядовець скаржить свою братову, що вона, «extra decentiam slalu nobiliaris», наказала перевезти тіло свого чоловіка (cadaver mariti sui), брата автора скарги, шо вмер в місяці травні того самого року, на санях, запряжених волами, хоч вона мала в себе коней, що спали їй після смерти чоловіка Вживання саней для похорону, що заховалося майже виключно в нижчих класах, здалось образливим для урядовця, бо він вважав, очевидячки, що стоїть понад народними звичаями...
52
Публікуючи такий цікава* документ, шо Його перства» для нас Де ла Фліз, ми не можемо іробита цього, не сказавши кілька слів про автора Йога, цілком досі невідому особу; ім'я Його не публікувалось ніде, гоц і дуже ласлу rosy* на те, щоб бути вказаним у французькому журналі, присвяченому оглядам народних трал ній А Доктор Де ла Фліз (Dr. De la Filze) був військовим лікарем у французькій імператорській гвардії; р 1812, а бою під Красним Його взято в полон, і він знайшов собі притул в гостинному домі російського генерала Гудовича Одружившись з племінницею свого протектора, він купив пізніше невеличкий маггок иа Кнівиїині та, склавши потім іспити в петербурзькій Медичній Академії, був призначений р. 1843 на посаду лікаря в Удільному Відомстві; пішов до демісії р. 1858 і вмер р. 1861. Він залишив після себе два рукописи, не видані й досі: І ) «Description médico topographique des Domaines du district de Kiev>, 1854 p. де знаходиться багато відомостей про санітарний стан селян тощо, і 2) «Description ethnographique des paysans du gouvernement de Kiev» (154 сторінки In folio), шо належать нині Музею Хрнстіянськоі Старовини при Київській Духовній Академії Ці остання праця, і якої ми II наводими наш малюнок, поділена на три частини: археологію, історію та етнографію Дві перших частини дуже цікаві навіть
і тепер; до них долучено чотири таблиці з малюнками річе* кам’яної та бронзової доби, малюнок дольмена тошо Третя частина, найважливіша, містять в собі дуже детальний опис житла, костюмів тошо. філологічні та ліигві стичні дані, весільні обряди, похороанмй ритуал, кілька пісень, прислів'я та забобони, багато народних переказів тошо. Обидві праці написані французькою тв московською мовою.