Вживання саней длн похорону не являє собою звичаю виключно українського. Ми знаходимо його майже до наших часів у всіх слав’янських народів. Проф, Ягіч на археологічному з’їзді в Ярославі сконстзтупав, що
цей звичай існує у південних слав’ян ". П. Добсінський зустрічає його у словаків іг; великороси в далеких місцевостях Вологодської губернії, як свідчить Труворов, перевозять своїх мериів не ииакше, як тільки на санях, зимою й літом . У поляків знаходимо пережиток вживання їх для похорону в одній дуже цікавій церемонії, шо відбувалась колись в день св. Яна у Мнішеві Кізеніцького повіту... В цій місцевості під час народного свята Суботки (Sobotka) робили на санях щось на кшталт солом'яного куреня, садовили туди сільського шинкаря з котом (в инших місцевостях додавали ше й півня) та вивозили сані на поле. Там їх закривали соломою та підпалювали. Кати солома займалась, шинкар пускав кегта, щоб той врятувався, а потім рятувався й сам. Дивлячись, як біжить кіт. всі присутні кричали: «Летить душа!» (leci dusza!), бо кіт у цьому разі репрезентував душу шинкаря 54
Тому шо перевіз на санях мерців був дуже поширений у фінських народів, шо заселюють північ Росії. Анучин мав багато резонів поставити питання, чи не запозичили слав'яне цей звичай у тубільців, які під час формування великоруської нації увійшли в неї як дуже важливий елемент. Справді, пермяки, вотяки, черемиси, зирянета чуваші, так само як і їх сусіди з півночі та сходу — лапонці, чукчі та самоїди,— завше перевозять на санях своїх мерців, дуже часто ховаючи разом з мерцем і сані або ставлячи їх зверху на могилі ІЬ. Ллє, на думку Анучина, дуже легко припустити, шо звичай цей існував у східніх слав'ян незалежно від усяких сусідніх впливів, бо ж він існував у південних та східніх слав'ян за дуже давніх часів, і сліди цього існування переховані в переказах та в старовинних народних картинах.
Маючи на увазі певні вказівки на те, що вжинання саней у похоронному ритуалі трапляється також і в деяких країнах західньої Європи, мн вважаємо можливим іти далі, шукаючи иочатків цього звичаю в арійській старовині. В гірських країнах Європи, а спеціяльно в гірських комунах Юри, коли цвинтар знаходиться на певному віддаленні, мерців перевозять зимою й літом на санях, икі вживаються звичайно для перевозу сіна. В гірських місцевостях Альпів та Карпат ів сані являють собою єдиний повіз, на якому перево зять дрова, сіно, а також мерців |6.
Сліди вживання саней для похорону, то їх перерахував АнучиН. не дуже численні й не дуже доказні, бо ж тут говориться про країни, де повозок на колесах не можна вживати; але разом не слід забувати, що якраз у гірських країнах старовинні звичаї найдовше переховуються Мабуть, тому Анучин і шукав слідів існування саней в горах Індії та Персії і, спираючись на думку проф. Вс. Мюллера, гадав, що сані там були невідомі, але припускав разом із тим можливість існування в цих країнах найпрнмітивнішої їх форми. Професор Вс Мюллер переказав Анучину, шо для того, шоб перекласти англійське слово Sledge (сані), в Індії примушені були спеціально витворити штучні та описові слова, на кшталт niçcakrayâna — віз без колес, або acaV-ravahanam — повіз без колес тощо. А втім, у дуже відомій праці Ціммсра, що студіював старовинну культуру ведичних арійців у священних книгах, знаходимо в главі, присвяченій похоронові, уривок ґімна Ріг Веди, що має в собі, ик нам здається, вказівку,- треба сказати, трохи непевну, та все-таки вказівку,— що дозволяє нам вірити не тільки існуванню саней у стародавніх арійців, але також і вживанню цього засобу перевозу в похоронному ритуалі;
«Ти (небіжчику), сідай, не оглядаючись, па віз без колес, цілком новий, що його ти, юначе, спорудив за допомогою розуму, на (віз) з одним дншлом, який, однак, повертається на всі боки*.
54
«РусеRa« Старина* 1887. XII. 23І (инт я Аиучииа. ст. 52. of> сМ І.
и Wisla. 1992, VI, 689
" Ану чай. op at . 53 — 55. Див також: Матеріали для руссяоА етнографія. II, 120
'• Rochholz, Deutscher Glaube und Brauch. Berlin. 1867,1. 199. цнтояаие а Анучина (crop 57) Кілька лп тому ілюстровані журнал я репродукували картину Брюиа. де бу в змальований перевіз труии иа саиях у Вогелах. В Сало ні 1894 р ми запримітили картину Равеля: «Ельзаські втікачі перед ворогом року 1870*. голова родини везе жінку та ріжні речі иа санях. спускаючись з гори по дорозі лісом, і дерева в лісі вкрил мовною лист кою