На конкретних прикладах наводяться найдоцільніші засоби і методи конструювання окремих частин промови, відзначаються ті помилки й вади, які зустрічаються в практиці, висловлюються міркування й рекомендації, спрямовані на підвищення професійного рівня судових дебатів.
У другій частині навчального посібника вміщено судові промови відомих юристів, а також висловлювання мислителів стародавнього і сучасного світу про ораторське мистецтво, юридичні афоризми з римського права, українські прислів'я та приказки, які можна використати в судових промовах.
В основу цієї книги покладено навчальний посібник[4] до якого внесено зміни і доповнення: зокрема, нові параграфи — жанри красномовства та словесна наочність; промови прокурора при відмові від обвинувачення, фабули для складання судових промов; виразне читання; схеми, додаткова література тощо.
Глибоку вдячність висловлюю Галині Сагач, навчальні посібники якої «Золотослів» та «Риторика» сприяли виходу цієї книги; Олександрі Буркат за допомогу в підготовці до друку крилатих латинських висловів та афоризмів; Руслану Кацавцю за допомогу в підготовці фабул для складання судових промов. Буду вдячний усім читачам і науковцям, практичним працівникам за зауваження, поради, конструктивну критику, які будуть ретельно вивчені і враховані в подальшій роботі.
Валеріан Молдован
Щиро дякую рецензентам даного навчального посібника: академіку Олійник Ользі Борисівні, професору Дзері Олександру Васильовичу, професору Шибіко Василю Петровичу за виважену оцінку і вчасну підтримку.
З повагою — автор
І возвеличимо на диво і розум наш, і наш язик
Частина перша
Глава 1. НАЧЕРК ІСТОРІЇ КРАСНОМОВСТВА
1.1. Античне красномовство
Красномовство має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мистецтві судового оратора. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення.
Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засіданнях, форумах, судових процесах. Відомими риторами були Арістотель, Демосфен, Цицерон, Квінтіліан, Ісократ, Есхіл, Філократ, Лісій... У творах Платона знаходимо цікавий опис сили й могутності оратора, який володіє словом, що зцілює душі: «Я стверджую, що якби у будь-яке місто прибули оратор та лікар і якби у Народному зібранні чи в будь-якому іншому зібранні зайшла суперечка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто й дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, — варто було б йому лише забажати...»[5].
Такі особистості, як Цицерон та Демосфен, — видатні ритори — ще за життя були увінчані лаврами «синів Вітчизни», «рятівників народу». Цицерон у своїх трактатах, присвячених ораторському мистецтву, писав про формування нової людини — людини-патріота, громадянина, який живе ідеалами свого народу й держави.
Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і трощити своєю силою і владою можна порівняти з вихором або блискавицею»[6].
Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправління. Він намагався зберегти віджилий лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло тридцять промов Демосфена, зокрема найвідоміша — про жінок. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скрупульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематизацію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.
Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лампадним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але такі твори здавалися свіжими й чарівними, ніби щойно вилились із грудей: вони були наповнені життям, емоціями і, як творіння Фідіаса, не мали на собі жодних слідів різця[7].
7
Див.: Орлов Б. Демосфен и Цицерон. Их жизнь и деятельность / Б. Орлов. — СПб., 1898. — С. 52; Сагач Г. М. Риторика / Г. М. Сагач. — К., 2000. — С. 29.