1709 - Указ Петра І (кривавого) про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з московським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
1709 - Петро І (кривавий) примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі академії' з 2000 до 16113.
1713 - Московія наказом Петра І (кривавого) привласнює собі нашу назву РУСЬ-РУСІЯ-РОСІЯ. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі тисячолітню історичну та духовну спадщину української нації'.
1718 - Спалення, як вважають дослідники, за наказом царської влади архівів та книгозбірні Києво-Печерського монастиря (книги збиралися понад 700 років), які витримали навали монголів, поляків, татар14.
1720 - Наказ царя Петра І (кривавого): «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать. старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было».
1720 (20 грудня) - Петро І (кривавий) дав наказ київському губернатору князю Петру Голіцину (відомий в істори' тим, що за наказом Петра І підписав смертний вирок царському сину Олексію, хоч особисто розділяв погляди царевича), щоб «.во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма, оригинальные,
а. также книги исторические, рукописные и печатные».
1721 - Наказ15 про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные».
1724 - Московська цензура наклала тисячу* рублів штрафу на ар-химандрита Києво-Печерської лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» (богослужбова книга-пісенник) «не совсем с великороссийским сходная». А чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
1726 - Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.
1726 - Москва дає дозвіл Києво-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що він має бути перекладений на «великоруську» мову.
1729 - Наказ Петра ІІ (внука Петра І) переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1734 (26 січня) - Після смерті гетьмана Данила Апостола (у січні 1734 року) царським указом було відправлено до Києва князя Олексія Шаховського для формування «Правління гетьманського уряду», яке в російській літературі зветься канцелярією малоросійських справ, що була у віданні Сенату. Хоч очолюване Шаховським Правління (канцелярія) складалося з трьох росіян та трьох українців, проте саме він був фактичним правителем України, бо за указом цариці саме на нього покладалося завідування «усіма справами».
Реалізуючи таємні директиви цариці Анни, він провадив політику деморалізації та. денаціоналізації української старшини, злиття українців з росіянами також шляхом мішаних шлюбів. Одним з пунктів тих директив, як пише в «Історії України» Наталія Полонська-Василенко, мало бути недопускання зближення і шлюбів українців з Лівобережжя з українською правобережною шляхтою. Іншою царською таємною інструкцією доручалося Шаховському ширити серед населення чутки, що всі його біди, всі податкові тягарі й кривди людності походять, від гетьмана. Майже як нині, коли українцям втовкмачують, що всі їхні біди йдуть від опозиції. Особисто Шаховський надсилав у Петербург листи, що цариця надто «панькається»16 з українцями й пропонував зосередити всю владу в руках однієї особи, що сталося в кінці XVIII сторіччя.
1735 - Імператорським указом київському митрополиту «доручено» вилучити старопечатні книги й пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.
1736 - Новим царським намісником України було призначено першого заступника Шаховського - генерала, князя Івана Баря-тинського, що було пов'язане з потребою брати з України живу силу та матеріальні ресурси для війни Росії' з Туреччино.
1737 - Царський уряд, за твердженням професора Г. Івакіна, скасував підлеглість Києва Гетьманщині.
1737 - Московський намісник в Україні - князь Іван Барятин-ський, - у зв'язку з «новим» статусом Києва арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо «ссылаться им в вольностях будет не на что». Щоб українці якомога швидше забули про свої права й вольності, правителі Росії' наказали Барятинському застосовувати, на власний розсуд, практику нагород та покарань. І хоч за час його правління в Україні він удостоївся нових високих титулів, від цариці Анни, яка його явно фаворизувала, проте окремі його дії навіть у столиці імперії викликали роздратування. І в українських, і в російських джерелах згадується про скандальний арешт архієпископа Чернігівського Іларіона Рогалевського «за вызывающее отношение к русскому капитану Кобылину». Владика не допустив його до хреста.
1750 - Після скасування Канцелярії' міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства.
1752 - Посилена політика на зміну національного складу окупованої Росією частини України проявляється страшними наслідками. Станом на той рік із 100 тисяч вільних козацьких господарств залишилося лише 2959. Усі інші були відібрані, та передані присланим московитам. У тому році, на основі указу від 29 грудня
1751 року, на землях запорізьких козаків створено військово-поселенську територію, заселену в основному заманеними з Австрійської імперії' сербами, які розглядалися Росією як гарматне м'ясо в її авантюристсько-колонізаційній політиці. Яскравий тому приклад - Петро Абрамович Текілія (у сучасних російських енциклопедіях він значиться як велика постать, як «усмиритель Запорожской Сечи»), сербський генерал на службі в царській армії', який командував військами, що руйнували Запорізьку січ. З огляду на «особливу» місію нових поселенців українські селяни мусили покинути свої угіддя (територія сучасної Кіровоградщини).
13
Ще до появи того розпорядження кращі науково-просвітницькі сили було переведено з Києва до Москви. Серед них були Дмитро Ростовський (Туптало), оголошений російським святим, Стефан Яворський
14
«.Численна й найдавніша книгозбірня, зібрана й збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,. серед добробуту й тиші полум'ям пожерта. У ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались» .
15
Оскільки накази щодо заборони друку книжок виходили й з-під царської руки, й від підконтрольного йому Синоду, то в тому випадку скоріш за все йдеться про наказ Синоду, бо ж Петро І, який наказав убити власного сина, не став би розмінюватися на штрафи.
16
Як на ті часи, то це була величезна сума. У середині XVIII сторіччя російський рубль дорівнював еквіваленту 28 грамів срібла.
17
На ній обривається рід бояр Романових, котрі зуміли сісти на царський престол. Виходячи з обставин, які склалася, владу в Роси' за намовою дружини (відомої в історії' як Катерина ІІ - Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ) захопив внук Петра І, син німецького герцога Карл Петер Ульріх фон Гольштейн-Готторп, узявши прізвище Романов. Від тої історичної фальші в Росії починається час царевбивств та переворотів, головною причиною яких була боротьба за владу та за розширення її ареалу. У тій боротьбі не було сентиментів для таких понять як мова, віра, культура. Оскільки українці тоді були бездержавним народом, то під удар пішли українська мова, культура та історія. Усе це показує, що тільки народ, який має власну державу, та патріотичний її провід, спроможний захисти національні інтереси.