Выбрать главу

Концепції Миколи Міхновського ввійшли в обіг серед мислячих українців і дали плоди через сто років по своєму формулюванні, не загубившись у часі та серед розпачу страшних історичних подій. Напередодні 2004 року ніхто не вірив, що в Україні загалом можливі масові виступи проти консервативної та корумпованої влади, котра вела країну до ще глибшої стагнації. У 2013/ 2014, після зневіри, котру принесли міжусобиці всередині помаранчевої коаліції та реванш проімперських сил, мало хто мав певність, що суспільство вийде на барикади вдруге. Проте механізми спротиву спрацювали: нація довела, що вона хоче бути і буде демократичною. У протистоянні обох революцій також стала очевидною неактуальність поділів на україно— та російськомовних, етнічних українців та росіян, щойно вони спільно виступають як «український народ» проти власних чи чужих узурпаторів. На обох Майданах і зараз, на Східному фронті, ми бачимо солідарну дію всіх соціальних прошарків і всіх етносів нашої держави, котрим важить Україна й котрим важливо, щоб вона була «самостійна та демократична», як те й заповідав Микола Міхновський. Це, власне, і є Українська нація, котра демонструє свої знову молоді мускули та заявляє про себе світові. Її мозок живлять думки не лише сучасних, а й давніших мислителів, котрі свого часу сказали, що могли й мусили сказати. Наше завдання зараз — взяти з їхніх думок найраціональніші та досі актуальні. Тому ця книжка є пропозицією для роздуму, а відтак — можливістю знахідки і осмислення, важливою ланкою нашого міркування про минуле та майбутнє українського національного організму.

Федір Турченко. Микола Міхновський: Становлення світогляду

З іменем Міхновського і його соратників пов’язана ціла суспільно-політична течія у Наддніпрянській Україні початку ХХ ст. — самостійницька. Діячів такого масштабу, як Міхновський, в історії України останнього десятиліття ХІХ ст. — першої чверті ХХ ст. було небагато, а їх вплив на громадсько-політичні процеси в суспільстві важко переоцінити. Такі, як він, торували політичні шляхи для цілої нації, і тому у сьогоденній Україні ми прагнемо знати про них якомога більше.

Відгуки про Міхновського залишили багато сучасників, причому спектр оцінок, які давалися Міхновському, був надзвичайно широкий — від вкрай негативних до апологетичних. Але майже завжди перед читачем поставала не жива людина з її шуканнями, пристрастями, досягненнями і помилками, а символ, інколи — суха, заформалізована схема. Напевне, інакше не могло і бути — адже всі ці оцінки давалися політиками, від яких годі було чекати об’єктивності і неупередженості.

На сприйняття Міхновського нашими сучасниками особливо впливає той факт, що його опонентами і жорсткими критиками були видатні діячі українського визвольного руху, у т. ч. М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, Д. Антонович, Б. Мартос, Є. Чикаленко, С. Єфремов та ін. До їхньої думки в українському суспільстві прислуховувалися за життя Миколи Міхнов-ського і прислуховуються тепер.

Погляди Міхновського різко контрастували зі світоглядом традиційного українця. І у цьому відношенні Міхновський не був «дитиною свого часу». Здається, що він взагалі жив у іншому, ніж його сучасники, часовому вимірі. Тодішнє українське суспільство не готове було визнати природність і органічність інших поглядів. Носії цих поглядів були приречені на місце марґіналів українського політикуму. Лідери українського руху відмовляли їм навіть у праві на існування, хоча вони, без сумніву, мали це право, що підтвердили наступні десятиліття української історії.

Сьогодні ситуація змінилася. Ми приходимо до принципового визнання «нормальності» української нації. Якщо це справді так, то ми повинні визнати і право на існування в її інтелектуальному середовищі того, що М. Бахтін називає «численними свідомостями з їхніми світами». Розглядаючи світоглядні позиції Міхновського під цим кутом зору, Марія Кармазіна цілком слушно називає серед цих свідомостей і лібералізм, і соціалізм, і консерватизм, і націоналізм: «Сприймаючи їх рівноправними і не віддаючи жодному з вказаних напрямків переваги (тобто, сприймаючи поза ідеологічними уподобаннями чи упередженнями), ми оцінюємо кожну з них, керуючись тим, яким є її внесок в інтелектуальну скарбницю народу, в розвиток української нації в системі європейських націй як державних, так і — винесемо окремим рядком — недержавних»[1].

вернуться

1

Кармазина М. Світ ідей Миколи Міхновського // Нова політика. — 1998. — № 6. — С. 43-44.