Ні один народний обряд не переносить нас у таку давню старовину, як обряд Купайла. В обряді Купайла додержалась до нашого часу ціла язичеська служба богам. Перед нами стоять два ідоли: Купайло й Марена; перед ідолами стоїть стіл з жертвами, коло стола святий огонь; кругом огню дівчата й хлопці справляють празник танцями й піснями. Два ідоли показують, що празник святкували двом міфічним божествам або двом групам богів. У празникових обрядах мають роль два елементи: огонь і вода. По тому ми можемо сказати, що купальське свято справлялось двом богам: богині Сонцю й богині Хмарі, німфі дощу.
Купальське багаття дуже давня річ у міфології народів: про його знало не тільки Арійське плем'я, його знали й Симіти. Його скрізь розкладали над водою, на горах, на полі і навіть у городах. Ще не так давно, в XVII віку, палили купальське багаття в Парижі й Мецці. Серед міста на майдані клали дрова, вбирали листом та квітками; мер перший <54> запалював багаття. В Німеччині і на Піринеях купальське багаття благословляло само духовенство, і купальське свято справляв не тільки простий народ, але й шляхта і князі. Молодіж убиралась у вінки й танцювала кругом багаття; старі й молоді скакали через огонь і переносили дітей, щоб набратись здоров'я. З багаття брали додому вугілля й головешки, для ліків од хвороби й чарівництва. Купальське багаття народ палив у честь сонця для знаку його найбільшої сили на землі такої благотворної, котра дає родючість і плодючість всьому життю в природі.
Та кукла, що зветься Купайлом, була в давні часи образом богині Сонця. Кукла Купайла в дівочому вбранні, в намисті, в сорочці і в вінку дуже нагадує тих міфічних дівчат, про котрих співають у колядках. Хоч граматичний рід слова Купайла середній, одначе в одній пісні трапляється воно в жіночім роді:
У купальських піснях слово Купало стоїть рядом з сонцем:
У других купальських піснях співають про сонце в образі печі, котру везуть через село, обтикану <55> зорями й деркачами.[44] Піч серед села то сонце серед неба, а деркачі то його проміння, похоже на деркачі.
В одній купальській пісні співають про полело, що летіло через село, стало спочивати на одній хаті і запалило хату. Огневе полело то або сонце, що спочиває на небі і запалює промінням все небо, або блискавка, що потрапляє в хати й часто запалює їх. І сама міфічна змія мідяниця, що прозирає на Купала й пробиває чоловіка наскрізь, не що інше, як страшна сила блискавки, котра часто вбиває людей на смерть. Співаючи купальські пісні в честь сонця, народ не забув у піснях грому й блискавки, близьких до сонця по своїй благотворній для природи силі. В купальських піснях грім і блискавка дуже поетично описується в образі брата, котрий зарубав сестру, посік її на дрібний мак та й посіяв у трьох городах на трьох грядочках; а з того маку уродились васильки, барвінок і любисток:
Сестра каже до брата:
У сім образі ясно намальовано, як грім розбиває хмару, січе її на дрібен дощ, а од того дощу родиться на землі всяке зілля.
Як на емблему сонця або блискавки треба дивитись і на міфічний цвіт папороті, що цвіте й гасне так ясно й так швидко, як іскра. Так Хорвати звуть цвіт папороті перуновим цвітом, а Хорутане звуть сонцем. Про цвіт папороті народ на Україні розказує багато всякого дива. Народ вірить, що папороть цвіте в глупу північ, ще як не співають півні, і падає туди, де в землі лежать гроші. Як розцвітається папороть, то тріщить і так блищить огневим або червонокровавим цвітом, що й очі не видержать. Цвіт папороті можна достати таким способом: треба зайти в ліс, куди не заходить курячий голос, сісти коло папороті на розісланому рушнику, обвести кругом себе свяченою крейдою круг і держати в руці хрест і ножик. Вхопивши в жменю цвіт, треба зараз підрізати шкуру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт. Тоді нечиста сила: відьми, чорти, вовкулаки, мерці, домовики — підіймуть шум, регіт, ґвалт, галас, щоб перелякати чоловіка і одняти цвіт. Розказують, як чорт скусив чоловіка, перекинувшись жидом і мировим посередником. Раз у чоловіка пропали воли на Купайла. Шукаючи волів, він ліг спати в лісі, і вночі в його постоли впав цвіт папороті. Чоловік зараз угадав, де його воли, знайшов, зайняв і погнав додому. Коли назустріч йде жид і дає йому за постоли капшук грошей. Тільки чоловік оддав постоли, як жид зареготався, щез, а з грошей стали черепки.[46] <57> Цвіт папороті то світ сонця або блискавки, що має велику силу і робить дива в природі. Всі ті страховища, що стережуть цвіт папороті і з жадобою крадуть його і однімають од неї чудову потайну силу, то темні зимові сили, вічні вороги світлих сил, готові вічно з ними боротись і однімати од їх силу життя. Не один цвіт папороті служить емблемою сонця і блискавки, а й другі квітки, трави й коріння. Так Серби вірять, що в одному дивному саду цвіте кущ рожі. Під корінням того куща лежить звір. Якби звір вивернув коріння куща, то од сього висохла б земля. В рожах того куща лежить грім і блискавка. На угорській Руси в веснянках сонце зветься червоною палаючою рожею. Із сього всього ми бачимо, що на празник Купайла народ святкував богиню Сонце і цілу групу світлих небесних сил, котрі доходять у місяці Червці до найбільшої сили над землею і грають найбільшу роль у житті природи.
Друга купальська кукла зветься Мареною. На Марену ми дивимось, як на емблему богині Хмари, як на емблему божества небесної води-дощу, котрий має роль для землі й усього життя на землі нарівні з сонцем. На празник Купайла вода має роль нарівні з огнем. Дівчата, розклавши на березі огонь, забравши в руки пучки палаючої соломи і убравшись у вінки з полину й всякого польового зілля, скакають через огонь просто в воду; плаваючи в воді, вони держать в одній руці пучки соломи. Скупавшись, дівчата ворожать на воді: пускають вінки на воду, приліпивши й запаливши воскові свічечки. На який бік вода понесе вінок, з того кутка <58> треба ждати суженого.[47] Після празника дівчата кидають Марену в воду, приспівуючи:
Потопаюча Марена нагадує про ту дівчину в колядках, що пливе Дунаєм, потопає в Дунаї або в морі, а колядчана потопаюча дівчина то богиня Хмара, бо хмара, пливучи по небу, як по морю, розпливається і щезає після дощу. Саму куклу Марени найбільше роблять з кленового гілля, а часом Мареною звуть просто гільце з чорнокленка. В тому гільці ми бачимо міфічне мирове дерево дуб, що росте на якомусь морі або пливе по морю. Як саме міфічне мирове дерево, так і купальська Марена то емблеми літніх дощових хмар. Марена з кленового гільця кинута в воду зовсім має аналогію з тим міфічним деревом, що росте на воді, як про нього співають у колядках. У купальських піснях співають про якесь дивне дерево достоту так, як і в колядках: