Розламавши гільце, дівчата розносять додому і кидають на грядки огірків, щоб лучче родили огірки. Очевидячки тут хочуть звести з неба на грядки дощ з літньої хмари. В купальських піснях <59> співають про якусь відьму, що «на дуб лізла, кору гризла, з дуба впала, зілля купала». Тут описується якась німфа небесної води в хмарах, що сидить на хмарах, падає на землю дощем і поливає чи купає зілля. Відьми, як потім побачимо, то напівміфічні істоти і певно колись були в давні часи богинями небесного молока-дощу. Тим-то народ вірить, що в купальську ніч настає царство відьом: вони тоді найбільше люблять доїти корів і збираються на Лису гору. На Купайла русалки виходять з води і люблять гуляти по землі, так що дівчата цілий день носять під пахвою полин, щоб оборонятись від русалок. День Купайла то разом празник і русалок, водяних німф. Словом сказати, Купайло був празником богині Сонця, котре доходить до найбільшої сили і дає родючу силу землі, і богині Хмари, що посилає на землю дощ і помагає плодючій силі землі. Тим-то в купальських піснях співають про одну дівчину, котру брат зарубав, посік на макове зерно, посіяв на грядках, і з того зерна виросло трой-зілля. Та дівчина — то літня хмара, що од грому розсипається дощем і ростить на землі всяке зілля.
Треба спом'янути, що на празник Купайла народ примітив і повертання сонця з літа на зиму і дивився на те, як на умирання світлого божества. В купальських піснях вже чуємо мотиви смерті й похорону; «Петречко вмер, Настечка кричить: біжіте, дзвоніте!» співають у купальській пісні. Акт умирання сонця виявився в празникові бога Ярила, котрий справляли подекуди на Україні разом з Купайлом. <60> Молодиці роблять солом'яну куклу з дітородними органами, кладуть у домовину і по заході сонця виносять на улицю. Няні молодиці плачуть і приказують: «помер він, помер!». Потім закопують її в землю.
Коляда
Коляда був давній зимовий празник в честь світлих богів літа й тепла: сонця, грому, блискавки, літньої хмари й дощу. Народ примітив зимою повертання сонця з зими на літо й виявив його рядом празників. Всі теперішні народні звичаї й обряди на Різдво, на Василія і на Водохреща то безперечно давні язичеські обряди, тілько прилучені до християнських празників. Певно ті празники тяглися не один день і звалися загальним збірним словом Коляда.
Зимові празники світлих літніх сил були великими святками, як літом Купайло, бо припадали в дуже значний час у природі. На празник Коляди, так само, як і на Купайла, діються великі дива на землі. Всі вечори од Різдва до Водохреща звуться в народі святими. По заході сонця в той час не можна робити діла, гріх прясти, гріх виносити сміття з хати. Вночі перед Різдвом говорять воли й навіть знають будуще. Кажуть, що тієї ночі дерево розвивається і цвіте. Проти Водохреща вода в річках освящається, і навіть буває час, що вся вода стає вином. Розказують, що один чоловік хотів напитися в той час з річки води, а в річці було вино; він набрав вина, од'їхав трохи і попробував того вина, а з його <61> стала знов вода. На Водохрещу кроплять свяченою водою хату, оселю, товар, бджоли, доливають варево в кадовбах, починають вчити коней неуків. Кажуть, що вечірня вода ніколи не псується, а як її держати дуже довго, то вона стає живим сріблом і світиться вночі, як огонь…
Подивимося на ті обряди, що народ справляє на Різдвяні святки. Перед самим Різдвом буває багата кутя, перед Водохрещем голодна кутя. На Меланки, проти Василія, в щедрий вечір печуть млинці й начиняють кишки. На Білорусі друга кутя буває на Меланки, проти Нового року, але на Чорнорусі, в Віденській губернії, в північних повітах Городнянщини і в західних Мінщини друга кутя справляється проти Водохрещі, як і на Україні, так як Чорнорусь звичаями, язиком і народною літературою ще ближча до України, ніж Білорусь. Кутя — велике свято в народу, де за столом, як за вечерею любові, хазяїни сідають вечеряти разом з наймитами і наймичками. Ввечері перед Різдвом хазяїн вносить у хату чистого, без бадилля, сіна і, поклавши три поклони, мостить його на покуті. В кутки ставлять з півснопа жита, пшениці і вівса, а на сіні горщок з кутею і другий з озваром. Озвар накривають хлібом, а кутю паляницею або книшем. Малий хлопець, переносячи горшки на покуття, квокче, щоб курчата добре лупилися. Перед образами світять свічку і в хаті курять ладаном. За вечерею хазяїн підкидає ложку куті під стелю, приказуючи: «Морозе, морозе! Йди до нас вечеряти, та не поморозь жита, пшениці й всякої пашниці». По тим зернятам, скілько їх пристане до стелі, вгадують, <62> чи добре будуть роїтися бджоли. Хазяїн витягає стебло сіна і по довжині вгадує, чи добрий буде урожай на хліб, чи недобрий. За вечерею не можна пити води, бо хто нап'ється, тому буде хотітися пити в жнива. Хто за вечерею чхне, той буде щасливий, тому батько дарує гуску або овечку, або теля. В Галичині на столі кладуть часник і ручку од плуга, щоб миші не псували хліба на полі. За вечерею поминають померлих родичів, згадують живих, котрих нема дома, матері плачуть за дітьми, з котрими не довелося вечеряти на святвечір. На багату кутю посилають вечерю з книшів, паляниць і пирогів родичам і доконечне бабі-повитусі хазяйських дітей. Сіно з покуті дають товарові, мостять з нього гнізда в обичайках для птиці, соломою з покуті обв'язують в саду дерево, щоб добре родило. На св. Василія хлопці з рукавиць посипають всяким зерном по хатах. На вечірнє водосвяття і на Ордань старі люди йдуть з трійцями. Після святвечора на голодну кутю стріляють з рушниць або стукають макогоном у ворота, проганяють кутю. Од того стріляння розбігаються вовки і перестають бігати тічки вовків.
По всіх різдвяних обрядах ми бачимо, що народ празникує обрядами двом групам світлих літніх сил, огневим і водяним, і празникує перш за все як народ-хлібороб, благаючий собі од світлих богів доброго врожаю жита, пшениці і всякої пашниці. В усіх колядчаних обрядах ми бачимо два елементи, котрі грають головну роль: хліб і воду. Кутю варять із зерна, хати посипають зерном, на покуті ставлять сніп хліба, вечерю посилають з хліба, на святвечір варять доконечне горох, дерево обв'язують <63> соломою, на столі кладуть плуг, колядники в Галичині носять з собою плуг. Із цього усього ми бачимо, що народ у різдвяних обрядах празникує початок нового року хліборобства, котре грає головну роль у житті українського народу. Щоб забезпечити собі урожай хліба од темних зимових сил, народ сповняє деякі жертвенні обряди Морозові і Дюді: хазяїн, кидаючи ложку куті під стелю, просить до себе вечеряти Мороза, щоб він не поморозив хліба, а на Білорусі, на Меланки, після вечері зоставляють на столі кілька ложок куті для Дзюді (Дюді), бога зими, діда з білим волоссям і з білою бородою, щоб він не шкодив морозами. Народ злучає вечерю на кутю і жнива, забороняючи пити воду за вечерею, щоб у жнива не так мучила смага в гарячий час. Так як світлі літні сили: сонце, блискавка і грім — мають великий вплив на хліборобство, то народ у своїх різдвяних обрядах злучив докупи обряди з мотивом про хліборобство і про літні небесні сили. Після куті стріляють з рушниць або б'ють макогоном у ворота, щоб проганяти кутю й вовків. Сей обряд служить символом грому, що проганяє зиму і попередній старий рік, даючи місце новому хліборобському року. Так колядники ходять по хатах з козою; коза тут служить образом сонця. Про ту козу в колядках співають, що вона має «золотенькі копиточка; де вона ходить, там жито родить; де не буває, там вилягає; де коза туп-туп, там жита сім куп; де коза рогом, там жито стогом».[48] Коза каже, що вона не боїться стрільців, тільки боїться «Діда, що в його <64> борода сіда». Дід з сідою бородою то дід Дюдя, бог зими й морозу, ворог сонця й всіх літніх небесних сил. Самі трійці, що з ними стоять при водосвятті на Ордань і на вечірнє водосвяття, звуться громницями.[49]