Богиня Весна
Богиня Весна в народних піснях описується в образі дівчини такими ясними й розкішними фарбами, в таких ясних формах, що в кількох віршах народна фантазія намалювала цілу картину весни. У веснянках так описується дівчина Весна. Ішла вода лугом, а коло того лугу була стежка; тією стежкою йшла дівчина; вона вмивалася водицею, втиралася червоною китайкою, повісила червону китайку на морі, посіяла жемчужину на полі, поставила золоті стовпи, а на стовпах помостила для свого милого срібні мости. Дівчина просить: як буде йти до неї милий, щоб замаяла китайка на морі, зацвіла жемчужина в полі, засіяли золоті стовпи, забрязчали срібні мости.[38] Тут ми бачимо цілу картину весни. Вода з річок розливається по лугах; на сході або на заході мають хмари, червоні од весняного проміння сонця; сяє як жемчужина сонце серед неба; на небі блищать золоті стовпи й срібні мости — веселка, білі хмари, стовпи з ясного проміння сонця; в той весняний час гримить і брязчить на срібних хмарах милий Весни — бог Громовик. Про весну народ співає ще в час повертання сонця з зими на літо, на празник Коляди. В колядках народ уже <45> співає про квітки, про ластівок, про зозулю, як на Христове Різдво янголи божим духом ріки облили, як сади зацвіли і розвивалися, як прилетіла ластівка, як зозуля закувала в садочку до схід сонця і шукала, де б собі гніздечко звити; хотіла звити гніздо в лісі на ліщині, та побоялась людей; хотіла звити гніздо над річкою, та побоялась, щоб вода не затопила гніздечка; звила собі гніздо в господаревому саду, щоб рано кувати і будити господаря. В колядках говориться, що вже корови потелилися половими жовторотими бичками, кобили пожеребилися вороними білокопитими золотогривими кониками, вівці покотилися круторогими баранцями та ще й близнятами, рої вже пороїлися.[39] У великодніх чи волочовних колядках на Білій Руси весна описується, як славная пані череватая, що зачерилась на трьох синів: на пашничка, конюшка і земчика. Сини просять у Бога, щоб уродило жито, щоб напаслися коні і нароїлися бджоли.[40] Певно та міфічна черевата пані колись безпосередньо родила жито, траву й виводила роїв; не дурно ж вона рівняється в колядці до виловатої верби, самого плодючого дерева. В декотрих місцях на Україні справляють празник Весни; так у Пінщині найкращу дівчину обвірчують березовим і кленовим гіллєм і водять по селу. Та дівчина зветься «Кущом», а в Полтавщині «Тополею». Празник Весни справляли на Зелені Святки. <46>
Весняні ігри
Весною, починаючи од Великодня, дівчата і хлопці граються в весняні ігри і при тім співають веснянок. Всі весняні ігри вигадані на міфічній основі: вони стосуються до світлих і темних небесних сил; в них ми бачимо копію з того, що діється весною на небі і на землі. Можна гадати, що в давні часи весняні ігри були початком релігійного культу, а може й самим культом, котрий у християнські часи став іграшкою, як деякі язичеські давні боги стали навпісля нечистою силою. Не дурно ж весняні ігри молодіж справляє на цвинтарі й кругом церкви і починає на самий Великдень.
У всіх весняних іграх ми примічаємо три головні форми руху дівчат і хлопців: кружковий, поплутаний і рух двох противних рядів. Найлюбіша фігура руху в весняних іграх кружкова. Дівчата і хлопці беруться за руки, роблячи кружок, крутяться доконечне за сонцем і співають веснянок. Так грають в Короля, Кострюба, Ящура, Зайчика й Перепілочку. В декотрих іграх дівчата і хлопці сплітаються руками, ставлять на руках хлопчика або дівчинку і так ходять кругом церкви, як наприклад в Володарі. Кружкова форма весняних ігор то копія руху небесних світил кругом неба. Прототипом всіх весняних ігор кружкової форми, де найясніше виявляється міфічна ідея, можна назвати гру в Короля чи в Царенка. Дівчата й хлопці беруться за руки і роблять кружок чи город крутячись за сонцем. Серед города стає дівчина і зветься царівною, а за городом ходить парубок і зветься царів син. Дівчата <47> співають, щоб царенко приступив близенько, поклонився царівні низенько, узяв її з ряду. Таку само тему ми бачимо в тих колядках, де Громовик Іван царевич руйнує ворожий город царя Ворота і добуває собі царівну. Дівчина царівна — то сонце на небі весняної пори, а царів син — бог Громовик, що розбиває зимові хмари і визволяє сонце. Кружковий рух в Королі кругом дівчини-царівни пригадує той широкий танець на луках кругом тернового огню, в котрому ходить міфічний княжевич Іванко з соколом на голові і з гуслями в руках. Може в давні часи дівчата й хлопці славили в веснянках саме сонце і вже після натомість почали славити дівчину-царівну.
У другому роді весняних ігор ми бачимо фігуру руху покручену, як наприклад, в Кривому танці, в Романі-зіллі і в інших. У Кривому танці забивають в землю три кілки на три угли, беруться за руки в два ряди і крутяться поміж тими кілками. Такий рух, де нема ладу й кінця, як співають при Кривому танці, пригадує нерегулярний і неоднаковий рух хмар на небі, як вітер гонить їх то в один бік, то в другий, а часом і так, що спідні хмари йдуть в один бік, а верхні в другий. В Кривому танці дівчата співають про вінок; той вінок в'є дівчина і вішає у теремі (або в терені) на дереві, на золотому кілку, на шовковому шнурку. Дерево в теремі то мирове дерево серед світу з золотим верхом, з соколиним гніздом зверху, як воно описується в колядках; то хмари на небі з золотим сонцем зверху, з дощовими шнурками, а самий вінок то сонце, що висить на небі вище од хмар. У других весняних іграх з <48> покрученим рухом, як наприклад, у Шумі, співають, що мати якоїсь дівчини сплела ліс, сплела сито-решето, щоб дівчинине зілля зелене було; а в Дібрівоньці співають про дівчину Настечку, котра гасила палаючу діброву, носячи воду цебром та решетом. Сі образи ясно показують, що при іграх з поплутаним рухом співають пісні в честь богині Хмари, котра заплітає небо ніби лісами, плете з хмар сита й решета, точить воду з хмар ситом-решетом, то ллє, як з цебра, щоб на землі росло зелене зілля.[41] Саме слово Дібрівонька, як зветься гра, вже показує, що в веснянках славлять небесні діброви-хмари, де буває шум од вітру, а слово Кривий танець натякає на ті танцюристі міфічні образи богинь хмар, котрі в Індусів звались апсарасами. По цім усім прикметам можна сказати, що весняні ігри з поплутаним рухом колись грали для слави небесної німфи, богині Хмари.
[41]
Тим то в піснях часом ліплять до купи такі образи, котрі ніби ніяк не стосуються один до другого, й котрі можна вияснити тільки з міфів, як напр.: «Дала мені мати сито-решето, щоб моє зілля зелене було!»